та жаль було чужого, бо слабий.
Він став казати: „Бачите, для мене
найкраще те, як можна скрізь ходити
і все робити, от цього й немає“.
Ми засміялись: видумав чужий!
Він скрізь ходив, куди і ми ходили,
хіба що сам не хтів, коли мороз,
а то ходив на влови, і на рибу,
і раз далеко їздив до „чужих“,
і до тойона, та й до нас приходив,
усюди був і все робив що хтів;
дивився в книжку, сам робив книжки,
і пив, і чай варив, і їв, що хтів,
що тільки мав, не одбирав ніхто.
„Хто-ж не дає ходити і робити? —
кажу йому, — не ми-ж“? — „Та ні, не ви“!
— „Хіба тойон? Так він коли приїде,
А ти собі тим часом скрізь ходи
і все роби, що хочеш, ми не скажем
тойонові“. — „Тойонів тих багато,
не тільки цей один“ сказав чужий.
— Так ті ще далі, ніж оцей, бо зроду
сюди не приїздять, ти їх не бійся,
не знатимуть, — вмовляєм ми чужого,
а він махнув рукою: що казать вам!
Не знаєте! Куди я тут піду?
І що я тут зроблю у вашій пущі?
а геть від вас поїхати не можу,
