орда потягнули ку Шереметовѣ, которій юже вишолъ былъ з Котелнѣ, и Котелню зпалили з живностями, где на пустинѣ облегли Шеремета вколо,[1] не даючи оному[2] упокою, а подъ часъ сліоти осѣнной. И такъ козаки,[3] видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета отступати, и самъ старшій Цюцюра зо всѣми козаками отступилъ Шеремета жъ[4] и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всѣми козаками прихилився, що не без шкоди козаковъ было, бо иныхъ татаре пошарпали, а инихъ и в неволю побрали. Що видячи Шереметъ не уступалъ оборонною рукою, и що мѣлъ короля полского, взявши Варшаву, провадити в Киевъ в неволю, якъ собѣ тое обѣцалъ, того не доказавши, самъ о згоду просилъ и чинилъ примиря, обецуючися з̾вести войско с Киева. И такъ згоду принявъ, але того не доказавъ, бо князь Борятинскій, которій зоставалъ в Киевѣ, на тое не позволивъ и войскъ полскихъ не припустилъ до Киева з Шереметомъ. И такъ Шеремета зо всѣмъ войскомъ взято в неволю до Криму, а инихъ началнихъ людей жолнѣре[5] розобрали, в которихъ выкуплялися з неволи. И такъ знову Украина уся зостала за королемъ полскимъ, опрочъ Переясловля и Нѣжина и Чернѣгова з волостями, бо в тыхъ городахъ воеводи зоставали. А в Переясловлѣ Якимъ Сомченко наказнимъ гетманомъ присланній былъ, которій одержался щире при его царскому величеству, любо и жолнѣрове войскомъ с козаками и татаре, при Гуляницкомъ на Заднѣпря пришовши, докучали; але по-старому тіе три полки не давалися, а инніе усѣ полки поздавалися, где и залоги стали бы-
