того, же з оними не йшолъ гетманъ Дорошенко, итакъ где стояли, набрали ясиру и повернули[1] у свою землю; на которихъ посилавъ Дорошенко з жалобою до цара турецкого, але тое повернули в жартъ, нѣкого не вернули, — кого узято, пропавъ, хиба кого викуплено.
Того жъ лѣта патриархове повернули з Москви, постановивши на Москвѣ патриярху инного на патриярхи Никона мѣсце[2]. Але тая дорога нещасливая была патриярхомъ, бо александрийскій, идучи моремъ, померлъ, а антиохийскій якъ пришолъ в землю турецкую, то оного взято до Царигорода, и тамъ много сплатився и заледво на своемъ мѣсцу зосталъ, бо часъ немалій у Царигородѣ зоставалъ неспущеній[3].
Гетманъ Дорошенко послалъ своего резидента до цара турецкого, и от того часу зоставали резиденти у Турчина козацкіе.
Того жъ року посилалъ метрополита киевский Іосифъ Тукалскій посланца своего Романа Ракушу, протопопу браславского, до святѣйшого патриярхи в Царигородъ о потверженя сакри на метрополію киевскую, а то для того, же и епископъ премислскій, Антоній Винѣцкій озивался[4] метрополитою киевскимъ, и жеби одинъ хто з нихъ былъ метрополитомъ, а не два метрополити, чого нѣколи перед тим не
