ли августа 18,[1] где и самъ Турчинъ, маючи тамъ уехати, приказалъ, аби умерлихъ з склеповъ вибрано и за мѣсто вивезено,[2] що заразъ учинено; всѣхъ умерлихъ такъ з склеповъ, яко и з гробовъ викопивано[3] и за мѣсто вожено, а образи божіе, беручи з костеловъ и церквей, по улицахъ мощено, по болотахъ, по которихъ Турчинъ в̾ехалъ в Камянець и его подданній незбожній Дорошенко гетманъ[4]. Не заболѣло его серце такого безчестія образовъ божиіхъ за-для своего нещасливого дочасного гетманства! И того часу мечети з костеловъ и церквей починено, з фари самому царевѣ турецкому. Итакъ староста Потоцкій з Лянскоронскимъ отдали Камянець Турчиновѣ, трактуючи, жеби онимъ волно вити такъ шляхтѣ, якъ и мещаномъ с Камянца, на що Турчинъ позволивъ и усѣхъ волно випустилъ,[5] где зараз жадного звона[6] не осталось: усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко побралъ, также и крестъ нѣгде не одержался — поскидано[7].
Того жъ лѣта везиръ и ханъ и Дорошенко з войсками великими ходили под Лвовъ, а куда ишли, пустошили, а где онимъ здавалися городи, то залоги ставили, тилко жъ татаре кривду[8] чинили; а подступивши под Лвовъ,[9] налѣгали оному барзо зо всѣхъ сторонъ, але оного достати не могли.
