вий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старшихъ, але зараз тое москва ускромила; а нѣкоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаровъ и инихъ людей значнихъ и приятелей гетмана бувшого; которихъ напотомъ имано, вѣшано, стинано и мордовано, яко злочинцовъ. И такъ того часу скончалося гетманство Івана Самойловича поповича и синовъ его, которій на урадѣ[1] гетманства роковъ пятнадцять зоставалъ и мѣсяць.
Той же поповичъ з̾разу барзо покорнимъ и до людей ласкавимъ билъ, але якъ южъ розбогатѣлъ, барзо гордий сталъ не тилко на козаковъ, але и на станъ духовний. Прийшовши до него старшина козацкая мусѣли стояти, нѣхто не сидѣлъ, и до двора жеби не йшолъ з жадною палицею; также и духовенство священници, хочай який значний, мусѣлъ стояти непокритою головою. А у церквѣ нѣgди не йшолъ дари брати, але священикъ до него ношовалъ, также и сини его чинили; и ежели где-колвекъ виездилъ, любо на поліованя, жеби нѣgди священика не побачилъ, — то собѣ за нещастя мѣлъ. А будучи самъ поповичъ, из великою помпою ездилъ: без карети и за мѣсто не поехалъ, а нѣ самъ, а нѣ синове его, и у войску усе в каретѣ, — такъ великую пиху мѣли, которая в жадномъ сенатору не живетъ. А здирства вшелякими способами вимишляли такъ самъ гетманъ, якъ и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговалъ людей кормленіемъ, — барзо на людей трудность великая била от великихъ вимисловъ, — не моглъ насититися скарбами. И щось противко монарховъ нашихъ московскихъ хотѣлъ почати, бо и в походѣ с тими великими войсками на Кримъ
- ↑ Въ изд. г. Б. и въ сп. г. Ю. „на урядѣ“.
