на краи литовскіе, але у Литву не йшла, зостала по Полѣсю коло Сожа; а тая, що ишла на Кіевъ, то пойшла в Полщу ку Шліонску и по за Днѣстромъ и тамъ на Волиню коло Гродня и Берестя[1] Литовского; а инная тутъ на Украинѣ коло Нѣжина и Чернѣгова и на Сѣвери коло Стародуба зазимовала. А барзо ишла широка и московскихъ краевъ займала по за Свинскомъ,[2] и Комарицкую волость зопсовала, з̾боже и усю ярину потравила, и жита, которіе застала непожатіе, усе поела, и такъ учинила дорожнету у збожжу:[3] жито стало[4] осмачка по золотихъ три и овесъ в той же ценѣ, которого и мало било у Сѣвери, але з Украини доставали; и от того смроду саранчѣ конѣ хорѣли[5] и издихали и всякое бидло, бо с травою и саранчу пожирали, же и мясо ихъ смердѣло саранчею, — и кури и гуси.
Того жъ року, септеврия 14, на Воздвиженіе честного креста, у Стародубѣ запаленъ дворъ нѣкоторого москвитина, з которого и церковъ барзо коштовная святого Николая згорѣла и звониця з звонами коштовники и дворовъ немало; а церковъ била уся маліованая и желѣзомъ бѣлимъ покрита.
Того жъ року до городка[6] Самари козаки на залогу чергою полками ходили по чверти[7] року, а московское войско з воеводами зоставало.
Того жъ року наше войско ходило под Очаковъ и посадъ спалили и много шкоди татарамъ починили.