Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


широкого процесу, вони дають нам змогу цілий образ того процесу собі представити і його зрозуміти.

З посеред тих, що в початку 1649 р., підчас першого повороту шляхти на Україну при Війську Запорожськім лишилися, де-кого історичні джерела дозволяють нам пізнати трохи ближче. Так наприклад, шляхтич Соболь, перед тим секретар воєводи Кисіля, „людина немолода і досвідчена в справах і ділах Річипосполитої“ — як його характеризує Мясковський, „persona molt’accorta“ — як пише про нього в 1650 р. в своїх звідомленях венецький посол на Україні Віміна — по переході тоді на бік Богдана Хмельницького станув на чолі особистої канцелярії гетьманської.90 [1]) Про його освіту, незвичайну працездатність і відданість ділу державному свідчить величезна, ведена в ріжних мовах переписка Гетьмана, якої тільки та частина, що досі збереглась і що досі історикам відома, зайнялаб не один том, колиб знайшовся хтось, хто-би нарешті схотів її для науки сучасним поколінням українським видати. Одночасно з Соболем лишився в Переяславі при Гетьмані Юрій Ярмолович, знаний і поважаний між волинською шляхтою православною „ревнитель благочестія“, перед тим „дворянин королівський“, якого в попереднім році королевич Ян Казимір посилав перед елєкцією до Хмельницького, для звязаних зі справою вибору нового Короля важних і дражливих переговорів. Пізніще він виконує дипльоматичну службу при Війську Запорожськім, займаючи в його „канцелярії“ — по словам московського посла Кунакова — високий уряд. Між инчим бере він посередню участь (як недопущений до нарад представник козацький) в переговорах віденських підчас заключеня польсько-російського миру, при чім польські дппльомати зі злостю його „давним всеї Руси subjectum“ називають.91[2])

В тім самім часі по боці Гетьмана стає Михайло Стеткевич, син знаного вже нам соймового оборонця „Руси“ й одного з „голів реліґії грецької“ Богдана, каштеляна новоґродського (потім воєводи мінського) і княжни Соломерецької. Його рідна сестра Олена вийде згодом заміж за писаря ґенерального Військ Запорожських Івана Виговського, а брат у других Юрій, як про це буде мова низче, допіру в 1655 р. його слідами піде і до Війська Запорожського пристане. Великий, так як і батько, „ревнитель православія“, фундатор Борколабовського монастиря, „людина вимовою і дотепом велика“, Михайло Стеткевич весь час непорушно стоїть при Гетьмані України, і Король

  1. Памятники Кіевск. Ком. I 327. M. Кордуба: Венецьке посольство до Хмельницького 1650 р. ст. 33: Віміна називає його „шляхтич польський“. Він перебуває при Гетьмані під Львовом в 1655 р. (Kubala: Wojna Moskiewska s. 305). На жаль не знаємо його імени. Чи не буде він часом одною особою з Євтихієм Соболем, учнем в 1632 р. основаної Могилою школи печерської? (Пор. M. Грушевський — Історія України VІІ, ст. 421).
  2. В р. 1647 підписує він в Луцьку, разом з Григорієм Четвертинським подкоморієм луцьким, Юрієм на Олізарові Березницьким, Павлом Шольґеном, Степаном Четвертинським, Филоном Єловицьким, Данилом Балабаном, і Олександдром на Дрозднях Гулевичем, яко свідок „ustnie proszony“, заповіт королівського дворянина, Грека по походженю, Олександра дон Музеллі, який весь свій маєток записав православному брацтву Луцькому. Памятники Кіевск. Ком. І, ст. 94, 327. Pastorius Hist Pol. lib. IV 237. Акты Юж. и Зап. Рос. III, ст. 432 і VІІІ ст. 324. Kubala: Wojna brandeburska, 59. Костомаров (Б. Хмельницький ст. 229) помилково утотожнює його з Немиричем.