Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/112

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


праву Річипосполитої володіє і вона власне служить головним посередником між Військом Занорожським і своїми, повертаючими тепер на Україну, ще непокозаченими братами, родичами, сусідами, знайомими. З такою її посередницькою ролею рахується навіть уряд московський, який, наприклад, вище згаданому Михайлові Махаринському, значному шляхтичу по походженю, видає, підчас його побуту в Мовскві в р. 1654 (по заключеню Переяславської Умови) універсал до шляхти „підгірської (галицької), брацлавської, волинської, подільської, до Арсенія Желиборського епископа львівського і Ангона Винницкого епископа перемиського“ з закликом, щоби вони всі до війни з Польщею в оборону віри православної готовились і... своїх послів до Царя присилали...98 [1]) Розуміється використовування такого роду універсалів робилось тільки з відома і по наказу Гетьмана. Він же за свого панування Москві втручатись до внутрішніх справ українських не дозволяв, тим більше, коли під покришкою спільної віри православної проводилось розбивання української нації і шукання серед неї таких сторонників, які-б, свою владу гетьманську обійшовши, безпосередно до влади царської зверталися.

Другим таким посередником між новим українським державним ладом Війська Запорожського і повертаючою шляхтою служить — як було вже вище згадано — духовенство православне. Воно рекрутується з ріжнородних верстов української нації: зі шляхти, з міщанства, з селянства — і при тодішній повазі, якою користується ще не зденаціоналізована Москвою і Петербургом українска Церква православна, воно грає ролю культурного цементу, воно наново вяже розпорошені, ріжними чужими впливами покалічені й культурно собі далекі частини української нації. Може завдяки впливові свого брата Феофана архімандрита овруцького монастиря, пристав зразу до козацького повстання, один з найкращих, найчесніщих і найбільш завзятих його провідників Іван Креховецький, зразу писарь полковий корсунський, потім наказний полковник ніжинський, полковник корсунський і врешті судя ґенеральний, а перед повстанням поборця жидачівський, поручник польської панцирної хоруґви і властитель села Креховець у Землі Галицькій. Належав він, здавалось, до зовсім уже спольщеної і, як багато инших, для рідної нації страченої шляхти, тим паче, що' був оженений з Анною Цемєржинською, а по її смерти з Ядвіґою з Ксенжополя Менжинською, отже і родинні звязки лучили його з чужою і ворожою його рідній

  1. Акты Юж. и Зап. Рос. т. XIV ст. 201—4.