своєю силою творило українську державу в постійній боротьбі на два фронти. На одному: відбиваючи від Польщи не тільки українську землю, а й спольщені, а разом із тим найбільше культурні й найбільше европейські частини української нації і запрягаючи їх у службу Українській Державі. На другому: побиваючи внутрішню анархію, яка головним чином з опозиції полукочових, нехліборобських елєментів Сходу проти хліборобської цивілізації Заходу внутрі самої України повставала. Переяславська Умова принесла для території козацької України деякий спокій на першому, польському фронті. Ті культурно-европейські, козацько-шляхецькі, міщанські й духовні верхи (під переможним впливом польської — а через Польщу західної — культури була тоді вся грамотна частина українскої нації), які по Переяславській Умові опинились і остались на території ними-ж збудованої козацької держави, були вже від антіукраїнських політично-руйнуючих польських впливів одрізані й забезпечені. Але за те союз зі східною, азіатською, ворожою европейській цивілізації Москвою скріплював внутрі України співзгучні Москві такі-ж азіатські і антіевропейські українські елєменти. Забезпечити від зруйнованя Москвою того, що в тяжкій боротьбі здобула Україна від Польщи — стає тепер найважніщою справою Гетьмана. Боротьба в Польщею, яка творила вісь усеї зовнішньої і внутрішньої політики гетьманської в добі автономістичній, до-переяславській, тепер відходить на другий план, пересувається за кордон козацької держави, стає боротьбою з неспокійним і докучливим сусідом, а не з внутрішнім руйнуючим ворогом. Натомість на плян перший виступає стремління закріпити внутрі України здобутки повстання і захистити европейську форму ціх здобутків, як від внутрішніх руїнників, так і від Москви, на піддержку якої ці внутрішні руїнники українські — споріднені з Москвою своєю зненавистю до европейської цивілізації — починають покладати тепер усі свої надії.
В цій новій, скомплікованій союзом з Москвою, внутрішній українській боротьбі між Сходом і Заходом звертають на себе увагу головним чином два моменти. Перший — змагання до скріпленя інституту приватної земельної власности — який являється в тодішніх часах підставою европеізації України, ознакою прилученя її до економічного й культурного ладу Західної Европи. Другий — скріпленя індивідуально-українського характеру цієї приватної земельної власности:
