Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


характеру лицарського, аристократичного, зовсім чужого поняттям і формам московським, але заразом характеру службового, що кардинально відріжняє за часів Богдана Хмельницького лицарство — козацтво українське від такогож лицарства — шляхти польської.

Інституту повної, необмеженої, дідичної земельної власности козацької, якого домагається для себе в Переяславській Умові Військо Запорожське, не знає сусідня, тепер союзна, Московська держава; не знає його теж і Січовий Низ. В правно-державних поняттях Московщини — де сформований по татарським взірцям, сцентралізований і міцний державний апарат прекрасно підійшов до примітивного комунізму московської сільської общини — вся земля належить Цареві і тільки йому. Тільки Царь може землю своїм підданим у користування „жалувати“ і так само може її кожної хвилини від них відбірати. Ніхто не сміє в Московщині на це суверенне право царське посягати і тому Військо Запорожське, знаючи ті московські порядки, заздалегідь і на всякий випадок домагається, щоб „имѣній козацких и земель у нихъ отнимать не велѣть, также бы и дѣти вдовъ, послѣ козаковъ осталых, поволности имѣли, какъ дѣды и отцы ихъ“. 118[1]) Оці „вдови“ вставлені тут не випадково. Бо в поняттях московських царська земля „жалується“ за службу Цареві і може відбіратися тоді, коли такої служби немає. А в европейських поняттях Війська Запорожського земля, „кровю предків заслужена“, належить лицарському козацькому родові і ніхто її не має права від нього відібрати, навіть тоді, коли за малолітством дітей землею порядкує вдова і коли служби державної з землі тоді ніякої не дається.

Такого інституту приватної земельної власности не знає й український січовий Низ. Але він його не знає з инших зовсім чим у Московщині причин. Бо Низ запорожський це-ж не скована залізною владою царською „Царська Земля“, а найвільніща й найбільш свободолюбна республіка степових уходників, що ненавидять усякий державний примус і всяку неволю так само, як ненавидять, чуже їм і їхньому нерозораному степові вороже, осіле хліборобське життя. І тільки ця одна примітивна зненависть до европейської цивілізації плуга, на праві приватної земельної власности побудованої, зненависть, тепер міцною рукою Гетьмана Хмельницького здавлена, вяже неспокійних січовиків (поки-що тільки нитками симпатії) з чужою їм зрештою

  1. Документи, що відносяться до Переяславської Умови видані в Актах Юж. и Зап. Рос. т. IІІ, IV, X і XI. Важніші з них передруковані Проф. М. Грушевським в його праці: Переяславська Умова України з Москвою 1654 р. — Київ, 1917.