Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/126

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

їм аристократія західно-европейська. Тут найголовніще оцей „характеръ канцеляріи совѣтника“, чин і ранґа, службове становище в державній єрархії, що не з землі, не з роду земельного виросла, а по образу і подобію старої татарської державної адміністрації, собою землю московську зверху сильною, сцентралізованою чиновницькою системою покрила.

Зовсім не те бачимо ми в поняттях, способі розуміння себе і своєї соціяльної ролі, у нашого Війська Запорожського. „Це-ж племя славного Народу Руського, з насіння Яфетового, котре державу грецьку морем і суходолом воювало. Це з того покоління військо, що за Олега Монарха руського в своїх моноксілях Царьгороду добувало. Вони то за Володимира Святого, Монарха руського, Грецію Македонію, Ілірію наїзжали. їх то предки за Володимира хрещення прийняли, віру християнську від Церкви Констянтинополітанської взявши, і у вірі тій по сьогодняшній день родяться, хрестяться і умірають“ — так характеризувало козаччину українську в р. 1621 у своїм меморіялі до уряду Річипосполитої духовенство православне. 120[1]) Харахтеризувало розуміється на підставі власної козацької традиції; на підставі власного про себе думаня козацького. І хоч може ця традиція де-що натягнута й у подробицях не зовсім вірна, але не те в данім разі важно. Важно те, що лицарська, військова, предківська, аристократична традиція, в західно-европейському того слова розумінню, лягла в основу понятть і правних норм, духа й соціяльного укладу цілого Війська Запорожського. І ця незрозуміла для призвичаєного до „табели о рангахъ“ московського дворянства — станова, класова традиція, як джерело самоповаги і патріотизму, ще колотиме його очі навіть тоді, коли вона у помосковлених нащадків Війська Запорожського вже у великій мірі забулась і вивітрилась. Ще по скасованю лівобічного гетьманства, призначений правити „Малороссіей“ Румянцев нарікає на „малоросійскихъ дворянъ“, що вони „при всіх науках і в чужих сторонах обращеніях, зістались козаками й заховали любов до своєї власної нації і солодкої отчини, як вони її називають“, і що „ця невелика купка людей инакше не відзивається, як тільки, що то вони найперші на цілім світі і що нема від них нікого дужчого, нікого хоробріщого, нікого розумніщого і що... все, що у них, то найкраще“. 121[2])

Власне за часів і за панування Гетьмана Богдана Хмельницького лицарський, аристократичний характер Війська Запорожського дістав

  1. М. Грушевський: Історія України, т. VII, с. 391.
  2. Пор. М. Грушевський: Ілюстрована Історія України, ст. 467.