Поворот осілої шляхти на територію козацької України, про який вже вище була мова, ще більше цей некозацький елємент серед старшини нового Війська Запорожського зміцнює. І в другій половині панування Гетьмана Хмельницького, по Переяславській Умові, Військо Запорожське стає в повнім значінню того слова державно-творчою верствою: аристократичним станом, цілою нацією українською з посеред себе виділеним, на якім орґанізація цієї нації, її держава, її сила спірається.
Так само розуміється з цілої нації, з усіх її верстов, склалася та вища старшинська верства Війська Запорожського, яку ми в другій половині Гетьманства Хмельницького на всіх вищих урядах, у керми Держави Української бачимо. Старинне козацтво вже тільки невеликий відсоток серед неї займає. Воно передало новій аристократії свої старшині лицарські військові звичаї, де-які орґанізацийні форми, передало зверхню „моду“, як отим наприклад міщанам, що бороди голили, коли до Війська Запорожського вступали, передало, що найважніше, свою стару лицарську традицію, але дух цієї нової аристократії козацької став инший: не степовий, січовий, запорожський, а осілии, „городовий“, національний і державний. Це вже не старі запорожці, яким треба бути „на морю“, байдуже, чи воюючи Турка, чи на турецькій службі, а будівничі це й орґанізатори нової держави, це нове ядро відродженої після вікового сну державної української нації.
До ріжних українських верстов належить по свому походженню вся знана нам за Богдана Хмельницького старшина ґенеральна. Ось наприклад після Джеджалія осавули військові ґенеральні: козак Семен Гладкий, шляхтичі Ґурський, Гаврило Лисовський і найбільш видатний в поміж них Іван Ковалевський, дуже освічений і зручний дипльомат, який підписує 7 Вересня 1656 р. умову з Князем Ракочієм, який потім у Чигрині бере видатву участь в переговорах зі шведським послом Лілієнкроною і по смерти Гетьмана славнозвісну умову зі Швецією в Корсуні в Жовтні 1657 р. своїм підписом разом з Юрієм Немиричом та Іваном Федоренком (Богуном) скріпляє. Так само судії військові ґенеральні: згадані вже вище Креховецьхкий, Богданович-Зарудний і Федір Лобода, перед тим полковник переяславський, в р. 1659 взятий у московську неволю. Так само й обозні старші і молодші: крім згаданих уже вище Чорноти й Носача — Коробка в р. 1654, потім Петро Дорошенко, пізніщий Гетьман, з гетьманського козацького реєстрового роду; до
