Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/185

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


зупиняють підставової праці для освіти народньої. Чужинця Павла Алепського, переїзжаючого через Україну в р. 1654 вражає велике число грамотних людей, звертають його увагу школи, а поруч них захоронки для убогих і сиріт по козацьких містах...

Для нас, безпосередніх нащадків пізніщої державної й національної української руїни, пспхольоґія того кипучого, інтензивного, захоплюючого своєю орґанізованою ріжноманітностю національного життя часів Гетьмана Хмельницького майже незрозуміла. Нам сьогодня трудно собі уявити, щоб могли бути на Україні такі часи, коли всі класи української нації приймали активну участь в твореню одного, для всеї нації спільного державного й національного життя. Коли провід того життя спочивав у руках розумних і чесних — не чужих, а своїх — найкращих українських людей, коли найбільше освічена і культурна верства на Україні себе українською — а не польською чи московською - вважала і коли вона авторітетом і повагою серед мас народніх користувалась. Щоб могли істнувати такі часи, коли мешканці України не винищували себе взаємно під проводом чужих аґентів і коли вони — в супереч загальному переконанню сторонніх обсерваторів і політиків — не тільки до руйнування, але й до будування були здатні...

„Між козаками задніпрянськими і по цій стороні Дніпра велика нелюбов, ворожнеча й розлад: зовсім поділилися на ся“ — так із задоволеним характеризували чужі доглядачі ті відносини на Україні, що пізніще за невдалих наслідників Великого Гетьмана настали.182[1]) Це був початок того процесу, який привів до того, що нащадки сотвореної Богданом Хмельницьким української національної аристократії в Росіян на лівім боці Дніпра і в Поляків на правім боці обернулись. „Де тих Мурашків отчизна?“ — питали з одчаєм послідні Хмельничане, що біля Гетьмана Петра Дорошенка згуртувались, дивлючись, як Андрій Мурашко за московське панування на Україні розпинається, як його рідний батько Денис Мурашко своїх земляків до Польщи всіма силами тягне і як обидва вони вмісті проти Дорошенка — самітнього „посліднього козака“ — з лютою ваїлостю виступають...183[2])

Того фатального для України внутрішнього поділу по лініям впливів чужих держав і чужих національних інтересів за Гетьмана Богдана Хмельницького немає. Україна тоді сама собі вистачає. Вона не шукає для себе сильніщих та кращих од неї самої зовнішніх центрів притягання і не розколюється та не розвалю-

  1. Relacya Sieleckiego, posłanego do Jérzego Chmielnickiego — Apx. Чарторийських cdx 2105, f. 245: „Między kozakami Zadnieprskimi, a z tej strony Dniepru, wielka niemiłość, nieprzyjaźń і dissidentia, zgoła divisi inter se“.
  2. Акты Ю. и. 3. P. VII, cт. 370; VIII ст. 115, 190, 205; IX, ст. 818; XI, ст. 471-2.