колись належали. „Ми хочемо мати під своєю владою всю Україну стародавню, або Русь, де віра православна була і де ще мова наша задержалась: аж по Вислу. Бо нас би висміяли, коли-б ми тепер не відібрали земель, які ми за давніх часів були втратили“ — так казав на початку 1657 р. шведському послу Веллінґові Виговський, висловлюючи в той спосіб гадку не тільки Гетьмана, але і всеї нової української аристократичної верстви, якої він — Виговський — був одним з найвидатніщих і найсвідоміщих представників. 185[1])
Однаково, як аристократія свіцька, козацька — була заінтересована в обєднанню всіх українських земель і аристократія духовна. Сама вона (як це було вище сказано, переважно по походженю шляхта) власне з тих північно-західних українських земель була в більшости родом. Там, у тих землях, були найбільше чтимі і знані старинні православні святині, де починали своє чернече життя пізніщі Владики і Митрополити. Там були найбільш діяльні брацтва, що в постійній боротьбі з західними впливами виховували найзавзятіщих „ревнителів благочестія“. -Там врешті під владою Річпосполитої залишились по відділеню й унезалежненю козацької України, найбільші й найкращі маєтки української Церкви православної. 186[2])
І прилученя до козацької України північно-західних „руських земель“ найгорячіше бажав собі сам Гетьман. Вже в початку 1649 р. він перед послами Річпосполитої, по їх словам, „Україну й навіть Русь усю Ляхам виповідав“. Для визволеня „всеї Руси“ він союз з Москвою заключив і протекцію царську прийняв. „Totam Russiam Rubram usque ad Vistulam“ — жадає він для себе в усіх переговорах зі Швецією і з Ракочим. І доки Ракочи од ціх „руських“ земель не відмовився, а Король Карл Ґустав на письмі заприсяженої „ассекурації“ Гетьману на ці землі не дав, доти він союзу з ціми державами писаним трактатом ствердити не хотів.187[3])
Які були причини тих упертих і непохитних гетьманських змаганнь? Розуміється перш за все грав тут ролю момент ірраціональний: дух нації, що все стихийно прямує до зєднання в одно тіло цілого національного орґанізму. Але були й розумові причини, виведені з фактів життя, з певного політичного, на льоґічнім розумованю опертого світогляду. Про де-які з них ми вже згадували. Ми вже знаємо, що Богдан Хмельницький був найбільшим европеізатором України і що на европейськи-культурних елєментах, a не на Січи Запорожській хотів
- ↑ Над пропозиціями Веллінґа радили Гетьман і старшина, і на цій раді було постановлено, як доносить Королеві в свому рапорті Веллінґ:... „dass man sich in keine tractaten einlassen sollte, es wehre dan, dass Ew. Königl, Mtt. ihnen cedirte das Jus totius Ukrainae antiquae vel Roxolаnіam, da der Griechiesche glaube gewesen und die sprache noch ist, biss an die Weixel, damit sie dasselbe behielten, wass sie mit ihrem Schwerdt gewonnen, und verlachet werden würden, wen sie nit vindicirten bey itziger gelegenheit, wass die ihrigen verlohren und ihnen mit unrecht ist genommen worden...“ (Aрхивъ Ю.-З. Рос. ч. IIІ, т. VI, ст. 205). Пор. вище примітка 113а.
- ↑ Пор. вище примітки 12 і 15, а также для прикладу грамоту митрополита Діонисія Балабана, видану Луцькому Братству в 1657 р. (Памятники І, ст. 104) і т. д., і т. д.
- ↑ Памятники І, ст. 99. Арх. Ю-З.Р. ч. III, т. VI ст. 138, 170, 221-2 (заприсяжена ассекурація Карла Ґустава), 297 („козаки бажають одержати всю країну між Вислою і тутешніми місцями“ — доносить в Чигрина 12 VI 1657 р. посол Лілієнкрона); і як вище.
