Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Розділ II.
Політика козацького автономізму від початку повстання 1648 р. до Переяславської Умови.

Велике українське повстання 1648 р. було викликане страшенним національним роздражненям, а з погляду тодішніх Українців — національним утиском, котрий проявлявся головним чином в тому, що Польська Річипосполита в інтересі керуючих нею шляхетсько-маґнатських кругів стала протеґувати українську реліґійну унію, обмежуючи зразу в правах, а потім безсистемно намагаючись винищити непевне з державно-національного (національне — в ті часи ставало синонімом католицького) польського погляду українське православя. Отака польська, дратуюча українську націю, державно-національна політика; економічно-соціяльні відносини в козацькій Україні, котрих головною ознакою ставала остра суперечність інтересів економічно інтенсивніщого дрібного та середнього, козацького й шляхецького землеволодіння, з інтересами економічно екстензивного великого землеволодіння маґнатського — врешті повна деґенерація на Україні польської державности, її безсилля в боротьбі зі степовими кочовниками (котре тоді проявило себе виразно в банкроцтві завойовницьких плянів короля Володислава IV), а значить і її непотрібність для виконаня ціх тодішних головних державних українських змаганнь — все це вмісті мусіло довести до великого перевороту 1648—9 років.

Поступово-опортуністичний український рух — котрий у формі реліґійної унії хотів політично помирити українські національні домагання з тодішніми все сильніщими, теж поступовими, шляхецько-оліґархічними, демократичними і антимонархічними, польсько-католицькими тенденціями — викликав серед української нації незвичайно остру, і заразом по своїй соціяльній структурі міцну й здорову, православно-монархічну реакцію. І тоді, коли поступова та демократична унія (підкреслюю, що говорю про унію в XVII-ім стол. і тільки з погляду політичного) була рухом виключно інтеліґентським — європейскою вірою вищого, найбільше освіченого, найбільше культурного і ліберального духовенства та всякого дрібного здеклясованого міщанства — то