залякана цим бунтом Річпосполита на уступки супроти Москви пристала. Але Гетьман Богдан Хмельницький не мав нічого спільного з духом гайдамацьким і методи політики московської в Україні, такі вірні й доцільні згодом, тепер, за його життя, показались ні до чого...
Наміри московські Великий Гетьман збагнув розуміється дуже скоро. Тому в спільнім українсько-московськім поході проти Польщи в 1655 р. прийшлось Гетьману од городів руських — Львова, Гусятина і т. д. — і од всіх західних „земель руських“ одмовитись, аби тільки не віддавати їх „на імя царське“. Господарювання Царя на Білій Руси показало ясно, до чого прямує Москва і чим скріпленя її державної сили може погрожувати Україні. І без пригадок шведської дипльоматії, що на це увагу Гетьмана звертала, знав Богдан Хмельницький, які то титули „до князівств Київського і Галицького належні“ Царь московський собі по р. 1654 проти його волі пододавав. 188[1]) Бо коли в р. 1648 Гетьман адресував свого листа „Государю Алексѣю Михайловичу, самодержцу і обладателю земли Московское свѣтилу Русскому“ — отже „свѣтилу“ серед иншої немосковської Руси — і більш нічого 189[2]), то тепер мусів він виписувати довгий титул, в якому його — Гетьмана і самодержця Руського — власні, його власного кровю „з неволі лядської визволені“ землі українські перечислялись. Шведи знали, чим можна було найбільшо роздратувати проти Москви старого Гетьмана!
Так само без пригадок шведських знав він, що помирившись з Польщею, „хоче Москва поневолити козаків і одняти од них волю якої коло себе вона стерпіти не може“. Коли-ж ще взяти під увагу, що указом царським з д. 15 Вересня 1654 р. епископ білоруський мстиславсько-оршансько-могилівський, який досі київському Митрополитові підлягав, тепер з цілою епархією був відданий під владу Патріярха московського 190[3]) і коли уявити собі, яке обуреня й переполох серед православного духовенства українського мусів викликати цей указ — то зрозуміло, чому навіть в найбільше москвофільських українських колах, все свою „одновірність“ з Москвою підкреслюючих, зникли останні надії на допомогу московську і чому емансипація з під впливів Москви стала для Гетьмана найбільш пекучим питанням.
Як же цю емансипацію перевести, коли ще така велика частина земель українських під владою польською залишається? Гетьман був
- ↑ Інструкція Тернешельду і Веллінґу 25 IX 1656 р.: „... посли повинні ясно представити козакам, що теперішньою війною Великий Князь (так Шведи титулували Царя) підтверджує свої замисли, що виражені в словах титула: Волині, Поділля, Білої Россії і многих других земель на сході, заході і півночі наслідник от отців і дідів — намагаючись отим шляхом предявити свої претенсії на всі ці землі, які ніколи не належали до Вел. Кн. Московського... і ріжні инші, до яких ні один з його предків не мав претенсій. Звідціль козаки можуть легко зробити висновок, що жде їх, коли вони не перешкодять виконанню його (Царя) замислів. При тім треба звернути увагу, що Вел. Князь включив до свого титула і їх власну землю. Цей арґумент треба розвинути ширше і пояснити Хмельницькому, чому Москвитяне тайно замишляють заключити договір з Поляками і чому Поляки охотніще йдуть на приязнь з Москвою, чим зі Швецією. А власне Москвитяне, маючи надію захопити всю Литву і Польщу, думають шляхом зближеня з Поляками поневолити козаків і одняти од них волю, яко вони не стерплять ні в сусідстві, ні в самих руських землях“ (Арх. Ю.-З. Рос. ч. III, т. VI, ст. 160—1). Те саме в інструкції даній Лілієнкроні 10 IV 1657 р. (ib. ст. 259).
- ↑ Лист з дня 8 VI 1648 р., виданий в Памятниках І, ст. 221.
- ↑ Пор. Акты Юж. и. Зап. Рос. т. XIV, ст. 354.
