Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


зненавиджених властителів лятіфундій — маґнатів — елєктризував усю могутню масу козацьку і прилягаючі до неї — зверху шляхецькі, а знизу селянські верстви. Україна і Польща мусіли розпочати нову боротьбу, але вже в иньших, чим у перших роках повстання, зовнішніх і внутрішніх умовах.

Вся величезна енерґія нації, виладована в перших часах повстання, була змарнована тодішніми політиками й пішла на торги за обмежену автономію. Цей сумний факт дуже ясно й виразно зазначили наші історики для XVII-го століття і дуже гостро обвинувачували за це Хмельницького. Але-ж тоді в XVII-ім століттю справа національна спочивала в міцних і певних руках завзятого козацького класу і його великого провідника. Цей клас з цілою енерґією розвиває і веде її далі, неначе скріплений ще більше своїми помилками і невдачами. Натомість по 1649 році слабне участь у повстанню українського селянства, потерпівшого сильно на козацькій території — по скільки воно в ряди козацькі не вступило — від Татар, а в решті українських земель (на Волині, Поділю, Полісью, Галичині ітд) знеохоченого до козацтва, котре сконцентрувавшись від того часу на своій території, оці північно-західні землі мусіло на якийсь час в давній „неволі польській“ залишити. Знов Річипосполита в тім самім часі тратить поміч маґнатів — „королевят українних“ — тепер, з хвилею переходу „на Україні“ власти до Війська Запорожського, вже остаточно зруйнованих і, що найважніще, починає вона тратити численні шаблі українскої не скозаченої шляхти, котра, від 1650 р. стає чим раз більше невтральною і все уважніще ставиться до України й політики її „Ясновельможного Великого Гетьмана“…

Відповідно до тих змінених умов міняється й тактика воюючих сторін. При Хмелницькім не бачимо вже на першім місці голосних провідників „черні“ — Ґловацьких і Кривоносів — їх місце займають поважні козацькі полковники, політики й дипльомати. Річипосполита не думає вже Яремами Вишневецькими „усмиряти збунтованих хлопів“, а в союзах з сусідними державами шукає помочі и військової підмоги проти своєї „провінції.“ „Українське питання“, кажучи по сьогоднішньому, стає найбільше пекучою проблемою цілого Сходу Европи й притягає до себе увагу цілого її Заходу. „Відношення до Хмельницького — пише польський історик Кубаля — керувало політикою Річипосполитої й су-