Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


зиміром, посли Гетьмана пропонують князю семигородському детронізацію того-ж Яна Казиміра і що вони повторюють ті пропозіції ще більше рішучо в початку 1651 року. Важно, що ті пляни Хмельницького горячо підтримували опозицийні дісідентські (протестантські) сфери Річипосполитої на чолі з литовським князем Янушем Радзівіллом. Ці сфери надавали цим планам настільки велику вагу, що вже по Умові Переяславській — значить по страті України — Радзівілл тільки в покликаню на польський престол Ракочого бачив єдину й послідню надію привернути назад Україну до Польщи.

Але власне тому, що ініціятива тих спасенних для Польскої Річипосполитої плянів ісходила від Хмельницького, їх абсолютно не можна було перевести в життя. Для цього бракувало перш зе все почуття рівности між реформатором і тими, кого він хотів своєю реформою ущасливити. В очах Поляків Хмельницький був все ще тільки „збунтованим рабом“ і чим більше він Польщу жалів, чим більше дбав він про її будуччину, тим голосніщою луною йшла по Польщі слава, що „раб“ дрожить перед „Маєстатом Річипосполитої.“ Сей факт настирливо кидається у вічі кожному, хто ті часі безпосередно з джерел — листів, хронік, мемуарів, документів і актів тогочасних — студіював…

І відповідає сей факт зрештою тому, що все й скрізь, в життю всіх націй і суспільств запримітити можна. Тільки повна побіда над гнобителем, або абсолютна супроти нього непримиримість, дають в його очах моральну вартість і рівновартість пригнобленому. Тут — в сім першім періоді — ані такої побіди, ані такої непримиримости у Хмельницького ще не було й тому його лояльні польсько-державні наміри, замість ослаблювати, тільки зміцняли польських ворогів реформ і України, тільки скріпляли антікозацькі, антімонархічні, фанатично-католицькі сили польської щляхецько-маґнатської оліґархії. В результаті замість реформ — прийшло Берестечко. За крівавий берестецький погром українського війська прийшла не меньше крівава відплата польському війську під Батогом. Замість співжиття двох, не вважаючих себе взаїмно рівними, народів в одній державі — все ширше розливалося між ними море крови. З неморальних — бо на взаїмних ошуканьствах і взаїмному культивованю своїх слабостей опертих — паперових угод, виростала між цими народами така-ж неморальна, дика — бо на почуттю слабости оперта — зненависть…