титулували Царя) підтверджує свої замисли, що виражені в словах титула: Волині, Поділля, Білої Россії і многих других земель на сході, заході і півночі наслідник от отців і дідів — намагаючись отим шляхом предявити свої претенсії на всі ці землі, які ніколи не належали до Вел. Кн. Московського... і ріжні инші, до яких ні один з його предків не мав претенсій. Звідціль козаки можуть легко зробити висновок, що жде їх, коли вони не перешкодять виконанню його (Царя) замислів. При тім треба звернути увагу, що Вел. Князь включив до свого титула і їх власну землю. Цей арґумент треба розвинути ширше і пояснити Хмельницькому, чому Москвитяне тайно замишляють заключити договір з Поляками і чому Поляки охотніще йдуть на приязнь з Москвою, чим зі Швецією. А власне Москвитяне, маючи надію захопити всю Литву і Польщу, думають шляхом зближеня з Поляками поневолити козаків і одняти од них волю, яко вони не стерплять ні в сусідстві, ні в самих руських землях“ (Арх. Ю.-З. Рос. ч. III, т. VI, ст. 160—1). Те саме в інструкції даній Лілієнкроні 10 IV 1657 р. (ib. ст. 259).
189) Лист з дня 8 VI 1648 р., виданий в Памятниках І, ст. 221.
190) Пор. Акты Юж. и. Зап. Рос. т. XIV, ст. 354.
191) Посольство Євлєва до Річпосполитої, Март 1657 р. (Сборникь статей и мат. по ист. Ю.-З. Р. Кіевск. Ком. вып. І, ст. 76). На це польські дипльомати відповідали: „что неправда Хмельницкаго объявилась и къ Царскому Величеству: уже присягъ ныне Ракоце и полковника своего Онтона и Богуна прислалъ въ Ракоце съ войскомъ... А Царскому Величеству онъ, Гетманъ Хмельницкой, во всем хочетъ починить дурное такое же, какъ и Королевскому Величеству учинилъ. И Царское Величество про то-бъ вѣдалъ, что мысль ево недобрая. А тѣ рѣчи говорилъ онъ подканцлеръ (Нарушевич) съ нимъ, Клементьемъ (Евлєвим), по королевскому приказу“ (ів. ст. 94, 100).
192) Див. вище ст. 52—3; посольство Бутурліна в Актахъ. Южн. и Зап. Рос. т. III; реляція Желібужсьвого і Акты Ю. и 3. Р. т. XI, ст. 714. Інтересно між иншим, що в ролі посередника між Москвою і Швецією, поруч з Гетьманом, хотів також виступити і Курфірст брандебурґський (Kubala: Wojna Brandeburska, dodatek XI, s. 411).
193) Пор. Kubala: Wojna Brandeburska, s. 397: „Resolutio categorica“ дана польським комісарам до замиреная з Москвою 5 X 1656 р.: Strony kozaków, tych omni meliori modo tarn uspokoić, choćby też im со udzielnego za Dnieprem udzielić“.
194) Посольство Бутурліна, як вище.
195) Kubala: Wojna Moskiewska, s. 117—18, 312, і Wojna Brandeburska: s. 406 і Traktat Wileński. Жерела до Іст. Укр. XII, 405 psm. і т. д.
196) Арх. Ю.-З. Р. ч. III, і. VI, ст. 364.
197) М. Станіславський під Берестечком був у польському війську і був ранений (Oświęcim: Dyaryusz s. 337). В р. 1657 він виступає як головний посередник між Ракочим і Юрієм Любомирським та прихильниками віддання Ракочому польської корони. Його маєток по конфіскаті був наданий Королем Андрієві Потоцькому. Про нього nop.: Dr. Antoni J. Sylwetki histor. ser. VIII,
