кавалки“ (ibid. 82). „Королеві і польській Республіці в багатьох відносинах і по багатьом причинам зовсім бажана унія ціх руських схизматиків з апост, престолом... Канцлер казав мені, що коли ця унія, як ми всі сподіємось, складеться, то єретики стратять усю свою смілівість і їх думки на соймі зовсім не будуть братись під розвагу. Що це правда, доказують ті великі зусилля, які приклали, єретики, щоб одговорити православних од конґресу (на якому мала бути проклямована унія), мабуть передбачаючи велике ослабленя і велику шкоду, що можуть виникнути для них з установленя цієї святої унії“ (ibid. 98) — так писав нунцій з Варшави до Риму 12 Марта 1648 р., тоб-то на три дні перед заключеням при жвавім посередництві Царьгороду козацько-татарського союзу (Акты Ю. и 3. P. IІІ, с, 180) і перед вибухом великого українського повстання..
177) Арх. Ю.-З. Р. ч. III, т. VI, передм. ст. 56.
178) Джерела при біоґрафіях, як вище прим. 148.
179) Akademia Kijowsko-Mоhilańska, s. 133.
180) Памятники К. Ком. II, ст. 442—444.
181) Там же ст. 450.
182) Relacya Sieleckiego, posłanego do Jérzego Chmielnickiego — Apx. Чарторийських cdx 2105, f. 245: „Między kozakami Zadnieprskimi, a z tej strony Dniepru, wielka niemiłość, nieprzyjaźń і dissidentia, zgoła divisi inter se“.
183) Акты Ю. и. 3. P. VII, cт. 370; VIII ст. 115, 190, 205; IX, ст. 818; XI, ст. 471-2.
184) „Na Podlasiu motus wielkie powstały і chłopstwo, Ruś wszystka zbuntowała się, mianowicie w Bilsku і Drohiczynie, posłali do Chmielnickiego о suppetiae prosząc, a przynajmniej о głowę, któraby im mogła prodesse“ (Лист Андрія Мясковського з Варшави 9 IX 1648 р. „Zbiory Rusieckich“ Miscell. 1645—52 f. 69).
185) Над пропозиціями Веллінґа радили Гетьман і старшина, і на цій раді було постановлено, як доносить Королеві в свому рапорті Веллінґ:... „dass man sich in keine tractaten einlassen sollte, es wehre dan, dass Ew. Königl, Mtt. ihnen cedirte das Jus totius Ukrainae antiquae vel Roxolаnіam, da der Griechiesche glaube gewesen und die sprache noch ist, biss an die Weixel, damit sie dasselbe behielten, wass sie mit ihrem Schwerdt gewonnen, und verlachet werden würden, wen sie nit vindicirten bey itziger gelegenheit, wass die ihrigen verlohren und ihnen mit unrecht ist genommen worden...“ (Aрхивъ Ю.-З. Рос. ч. IIІ, т. VI, ст. 205). Пор. вище примітка 113а.
186) Пор. вище примітки 12 і 15, а также для прикладу грамоту митрополита Діонисія Балабана, видану Луцькому Братству в 1657 р. (Памятники І, ст. 104) і т. д., і т. д.
187) Памятники І, ст. 99. Арх. Ю-З.Р. ч. III, т. VI ст. 138, 170, 221-2 (заприсяжена ассекурація Карла Ґустава), 297 („козаки бажають одержати всю країну між Вислою і тутешніми місцями“ — доносить в Чигрина 12 VI 1657 р. посол Лілієнкрона); і як вище.
188) Інструкція Тернешельду і Веллінґу 25 IX 1656 р.: „... посли повинні ясно представити козакам, що теперішньою війною Великий Князь (так Шведи
