|
Казіміра з подякою за вибір — промови, сказані в мент найбільшої небезпеки і початку руїни польської держави: „Одинока потіха і прикраса нашого народу та — казав маршалок, — що у нас не один Дім Володарів, а всі невольники: лише вільні голоси по своїй волі добірають собі Пана, не беручи його з колиски… Одній тільки Польщі нема рівні в виборі Пана: тут стільки
елєкторів, скільки шляхти.“ „Дійсно — казав нововибраний Король Ян Казімір — має чим виславляти себе Річпосполита понад всі під сонцем народи, коли може роздавати величний дар маєстату! Має чим величатися, коли у ній не так, як у невольничих народів, що дякують долі за пана даного їм припадком із пануючого роду: тут Володарі низько кланяються за королівський діядем“ (С. Томашівський: Перший похід Б. Хмельницького в Галичину ст. 101—105). Такого роду „ідеалів“, живцем взятих від занархізованої республіканської польської оліґархії, Богдан Хмельницький знищити серед старшини козацької не встиг. Але українська монархічна ідея Великого Гетьмана на вмерла разом з ним. Боротьба між принціпом монархічним і республіканським велась на Україні і далі по смерти Богдана Хмельницького. Видатніщі з поміж пізніщих виборних Гетьманів все намагались скріпити владу гетьманську і її в дідичне гетьманство: в українську монархію обернути, бачучи, що тільки в той спосіб може бути врятована Українська Держава. Але ніхто з них на нещастя не мав персональних даних, щоб такий переворот перевести. З одного боку опозиція старшини, з другого політика московська, яка н защо до дідичности і скріпленя гетьманства допустити же хотіла, ці українські пляни монархічні нівечили. Козацька Українська Держава упала зруйнована старшинською оліґархією, в той самий майже спосіб, як пізніще упала і Річпосполита польська, що учителькою і політичним взірцем для старшини козацької була. І тут і там скріпленю монархічної — там королівської, тут гетьманської — влади противилась, піддержуючи в цім випадку „стародавні свободи і вольности“ самодержавна Москва. До цієї теми маю надію — коли обставини і здоровля мені дозволять — повернути в иншім місці. Тут для ілюстрації наведу тільки кілька прикладів. Отже наприклад Гетьмана Самойловича, коли він по довгих літах всяких хитаннь, принижень і невдач врешті зміцнив свою владу і захотів зробити її дідичною, скинула старшина власне за „самодержаство, противне звичаям Війська Запорожського“. При чім скинула в той спосіб, що подала на нього донос московському урядові, який, бачучи скріпленя влади Самойловича і боючись того скріпленя, використав радо цей донос, щоб без суду заслати Самойловича разом із його старшим сином майбутнім наслідником в Сібір, а молодшого сина стратити в Сівську. При цій нагоді в кругах республіканської нашої старшини складено було про Самойловича такі вірші, заховані в літописі Величка:
|
Не уважав давной в Войску вольности
І всім станам належитой годности.
Себе тілько почиталесь так бити,
Же твой рожай з давніх давен стал жити.
Забув єси, же тя з любви ізбрано
І старшим собі Паном названо.
|
|
