Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/297

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Ради тобі отнюдь стало не треба
І мислил єсь, аки би ізшел з неба.
А в Войску Запорожском то здавна
Рада сильна (тільки проти Гетьмана очевидно) і всій явна.

Характерно, що при виборі нового Гетьмана, якого царський уряд дозволив втішеній старшині вибряти „по давним статям“, поставлено було цим урядом жадання: „зблизити народ малороссійський і великороссійський мішаними подружжями і иншими способами так, щоб ніхто на Україні не важився говорити, що народ тутешній инший чим великороссійський і що він иншого „гетманскаго регимента.“ Пізніще Царь Петро І так само виступив на Україні оборонцем старинних прав і вольностей козацьких проти Гетьмана Мазепи, який по словам царських маніфестів, до українського народу виданих, змовився з Королями шведським і польським, щоб стати „самовластнымъ княземъ въ Украинѣ.“ Далі, вже на еміґрації, при „вільній елєкції“ Гетьмана Пилипа Орлика, складені були між ним і запорожською старшиною умови, на взірець польських pacta conventa, з яких найважніща та, що касується „самодержавна влада, котру прежнії Гетьмани, зостаючи под Самодержцами московськими, привлащити собі дерзали над слушность і право“ і т. д. Останній епізод боротьби між українським монархізмом і українським оліґархічним республіканством, що мав місце перед самим скасованям Гетьманства, був точним первовзором подій, які пізніще підчас упадку Річпосполитої в Польщі відбулися. Як пізніще в Польщі патріотична шляхта, так на Україні патріотична козацька старшина, бачучи упадок своєї Отчизни, схаменулась і зрозуміла нарешті (на жаль запізно), що без скріпленя гетьманської влади і установленя дідичного Гетьманства, Україна загине. І ось нащадки тих, що династію Хмельницького поваливши, втеряли найбільше відповідний момент для установленя української монархії, тепер стали між собою збірати підписи на проханню до Цариці Катерини, щоб Гетьманство було оставлене дідичним в роді Гетьмана Розумовського, при чім, що характерно, покликувались вони на приклад Богдана Хмельницького, який так само передав Гетьманство свому синові. Але це прохання навіть не могло бути подано, бо (поминувши непопулярність і особисту маловартність Гетьмана Розумовського) „привязана до стародавних вольностей“ ґенеральна старшина, піддержана очевидно урядом російським (подібно як пізніще конфедерація торговицька в Польщі), не захотіла його підписати, і підписали його тільки полковники і полкова старшина. Занепокоєний все-ж таки оцім небезпешним для нього українским монархічним рухом уряд російський поспішив Гетьманство скасувати. Гетьман Розумовський одержав наказ написати до Цариці, що він просить увільнити його „від того тяжкого і небезпешного уряду“ — Гетьманства. Його „прохання“ розуміється зараз же було вдоволено і він був „звільнений“ з Гетьманства подібно, як зі свого Королівства був звільнений пізніще останній Король польський Станіслав Понятовський. І в результаті обидва „найвільніщі під сонцем“ — польський і український — народи, не витворивши власної сильної монархічної влади, промантачили свої держави і опинились на службі у націй, що таку сильну монархічну владу державну витворити у себе зуміли.

297