її власної держави — від положеня верстви завойованої, підбитої, рабської в державі чужій. Ці лєґенди і тут і там дали нашій аристократії всі права й привілеї аристократії державної нації на тій підставі, що мовляв вона до тих держав сама, добровільно, без примусу пристала. Але-ж треба твердо памятати, що це тільки, для отієї спеціяльно ціли пізніще видумані, лєґенди. І тому, між инчим, всі щирі бажання істориків найти в Переяславській Умові основну підставу Переяславської Лєґенди: умови, на яких Україна добровільно пристала до держави московської — не дали очевидячки ніяких позитивних результатів. Можна сказати, що скільки істориків, стільки на цю справу ріжноманітних поглядів.[1] Всі-ж вони сходяться тільки в однім, а саме, що ці умови прилученя сформуловані дуже неточно, а особливо ті пункти, на підставі котрих оте „прилученя“ мало-б відбутися.
На мою думку шукання в Переяславській Умові основ Переяславської Лєґенди це безцільна схолястика, захоплена котрою пояснюється просто тим величезним впливом, який пізніще Москва в нашій історії відограла. Будь на місті Москви — Туреччина — історіоґрафи нашого леґітимізму з певностю в умовах Хмельницького з Султаном юридичних підстав нашого „возсоединенія“ з Турками шукали. І мабуть ся праця була-б продуктивніща тому, що Туреччина значно більшу ролю чим Москва в ґенезі й зародженю повстання Хмельницького відограла. Бо хто хоче утожсамити Переяславську Лєґенду з Переяславською Умовою й бачити в Умові лєґенду про добровільне „возсоединеніе Руси“ — мусить перш за все доказати, що Гетьман Хмельницький підняв повстання проти Польщи во імя прилученя України до Москви і що Переславська Умова являється тільки формальним закінченям, посліднім скріпленім на папері актом отого ним задуманого діла. Але-ж розуміється ніхто не може доказати того, чого не було. А раз Богдан Хмельницький не підіймав повстання проти Польщи во імя і в намірі прилученя України до Москви, то ясно що його умова з Москвою в р. 1654-ім була таким самим випадковим союзом зверненим проти Польщи й заключеним для визволеня України з під Польщи, якими були всі його попередні такіж самі союзи з Кримом, а перш за все з Туреччиною. Практична ціль того союзу була така сама, як і ціль союзів попередніх. В боротьбі з Польщею Царь заступив місце Султана, й тільки. Ставши протектором України, він мав її дати мілітарну поміч
- ↑ Професор Серґіевич бачить в Переяславській Умові — персональну унію; Дяконов, за ним Попов — унію реальну; Проф. Грушевський, Коркунов, Мякотін, Сокольський, Слабченко — вассальну залежність; Розенфельд — неповну інкорпорацію; Нольде — автономію і т. д. і т. д.
