Головною метою ціх плянів Гетьманських було: унезалежнити себе від аґресивної політики Москви; відобрати від Річпосполитої ті північно-західні українські землі, що в склад державної козацької України, визнаної і Переяславським трактатом, ще не війшли; зробити нешкідливим для України татарський Крим, і, врешті, здобути міжнароднє признання для своїх династичних намірів, які полягали в тому, щоб скріпити військовий титул гетьманський суверенним титулом княжим і забезпечити наслідственність Верховної Влади в новій Українській Державі. Все це разом означало забезпеченя й уґрунтованя державної незалежности України, і це було те завдання, якому Великий Гетьман віддав усю свою кипучу енерґію, всю свою фанатичну впертість і весь свій богатий досвід послідніх літ свого життя.
Новоповставша тоді на Сході Европи коаліція держав, в якій по великих трудах удалось гетьманській дипльоматії забезпечити собі один із перших рішаючих голосів, поставила зразу нову Державу Українську на становище держави не тільки абсолютно суверенної, але й ведучої свою окрему виразну політику. Европа побачила, що державний орґанізм, збудований залізною волею одної людини на далеких окраїнах Польщи й Московії, не тільки здатний до життя та розвитку, але вже виріс у силу, що на Сході має не менше від Москви й Польщи значіння і що супроти Москви та Польщи може відограти велику ролю в питаннях політичної рівноваги й паралізування заборчих тенденцій ціх двох експансивних держав. Таким чином Україна за Гетьмана Богдана здобула собі наново в міжнародніх відносинах утрачене було нею право рівности супроти Москви та Польщи, — право, що від початку й до кінця істнування української нації було, єсть і буде першою й необхідною предпосилкою її вільного, незалежного життя.
У цю новоповставшу коаліцію держав уходила Швеція, Прусія, Україна, Семигород, Молдавія, Волощина й Литва. Звернена була ця коаліція безпосередно проти Москви з одного боку і проти Польщі та Криму з другого (посередно, через Крим, зачіпала вона також інтереси Туреччини). Виступити оружно супроти Польщи, а коли треба буде, то й супроти Криму; відтягнути момент рішучої оружної розправи з Москвою можливо до часу закінченя боротьби з Польщею, і добитись нейтралітету Туреччини, — таке було завдання української політики й дипльоматії в цій коаліції.
