Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


полковник їхній „віри християнської православної“, а піддержувані Ханом і Польщею кандидати в голови народньої опозиції гинули швидше, чим імя їхнє ставало ширшим масам відоме. Великий Гетьман знав краще психольоґію свого народу, чим його вороги. І влада його була така, що жартувати з нею було небезпечно. Це не був дрібний кровожерний тиран типу тих „покутніх гетьманчиків“, яких стільки породила пізніща „Руїна“, — а творець з розмахом дійсного оснувателя держави. „Встрѣчно Гетману говорить мы не смѣли, а кто де и молвилъ тотъ и живъ не былъ“ — так характеризували зі слів Українців у своїх „отпискахъ“ московські воєводи спосіб правління Богдана Хмельницького, одинокого в нашій історії всіми любленого й усіми поважаного Українського Гетьмана…

І його мрії, його „думи шалені“ про заснування своєї власної козацької держави прибрали вже зовсім реальні форми в посліднім — десятім — році його панування. „Україна, або земля козацька“ — як читаємо на картах Сходу, роблених тодішніми европейськими ученими, стала на тім Сході новою европейською землею, привабливою своїми економічними богацтвами, сильною своєю великою, добре зорґанізованою армією, славною талантом свого могутнього Вождя. Чигрин, столиця цієї землі і резиденція „Гетьмана Великого Військ Запорожських“ — як почав тоді підписуватись Хмельницький в листах до шведського Короля — став осередком, де справи Сходу вирішалися, де стикалися дві цивілізації і де творча орґанізуюча цивілізація европейська брала все більшу перевагу над примітивним хаосом і стихійностю азіятською. Здавалося, що під сильною рукою козацького Гетьмана воскресають повні слави часи „Князів руських“ і що відродилась в Україні козацькій стара могутня Русь Київська — варяжська…

Посол австрійського Цісаря барон Парчевич, єпископ мартіяно-польський, що першого Марта того памятного 1657 року прибув до Чигрина, щоб в імени Австрії песередничити в справі миру між Україною й Польщею і щоб, відповідно до умови з венецьким послом Нані у Відні, склонити Україну до війни з Туреччиною — доносив свому урядові, що на прийомі у нього в Чигрині було двох послів шведських, двох послів Ракочого, посол турецький, посол татарський, трьох послів з Молдавії, трьох з Волощини, посол польського Короля й посол польської Королеви, що приїхав з дарунками для Гетьманової. Крім тих був ще тоді при дворі гетьманськім представник кн. Богуслава