Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


і як би він не заключив був союзу зі Шведами, Ракочим і Господарями, то Україна, не діждавшись царської допомоги, мусіла-б із польських рук загинути. При тій нагоді зазначив Гетьман, що царського воєводу, згідно умові в Переяславі, він хотів мати тільки одного, у Київі, а дані платити Цареві не міг і не може, бо всі гроші йдуть на козацькі військові потреби і на оборону православної віри…

За життя Богдана Хмельницького не дали ніяких позитивних результатів і спроби здеморалізувати Україну підкупами та провокаціями, що як Польща так і Москва вважали найкращим і найпевніщим засобом для знищеня української нації й держави. Вже тоді московські бояре почали були роздавати Українцям „за вірну службу“ царські „соболі“ й инші матеріяльні ознаки царської ласки. Ще за життя Гетьмана, бо в Маї 1656 р., був царськими воєводами зроблений „обыскъ въ Полку Нечаевомъ“, при чому під час цього „обиску“ найбільше голосно — так щоб це вся чернь козацька чула — розбіралось ціми воєводами питання: яку віру „католицьку чи християнську“ визнає полковник Іван Нечай.[1] Це була перша спроба вмовити в народні маси українські, що їхня старшина, їхні „люде начальні“, що проти політики московської повстають і за свої права й вольности козацькі стоять, це-ж „ляхи“, „католики“, вороги „черні й святої віри православної“; — перша спроба тієї провокації, яка пізніще, за Виговського й Мазепи, московську державу на Україні скріпила і яка згодом, міняючи відповідно до історичної доби свою форму, стала підставою взагалі всякої „народньої“ демаґоґічної політики на Україні…

Вже тоді Польща, обіцюючи своїм сторонникам поміж козаками „нобілітації і маєтки“, вишукувала серед них амбітних або продажних авантурників, яких можна булоб висунути проти Хмельницького і почати внутрішню колотнечу на Україні. Українські повстання проти гетьманської влади Польща намагалась орґанізовувати не раз, або за посередництвом кримського Хана, або просто через своїх на Україні аґентів.[2]

Але все це, поки жив старий Гетьман, показалось нідочого. Соболі за московську службу хоч і брались, але з великим страхом і під секретом. Надання маєтків од чужих урядів закопувались у землю, щоб бува Гетьман про них не дізнався. В полку Івана Нечая все козацтво — від черні до старшини — одностайно присягнуло, що

  1. Акты Юж. и Зап. Рос. IV, N. 351. Пор. допит царськими урядниками козака Київського полку Василя Ластку, „пущего ко всякому злу заводчика“, з провокацийними питаннями чи він часом не „Лах“ (Акты Юж. и Зап. Рос. XV ст. 453).
  2. Пор. Kubala: Wojna Szwecka, ст. 305, 483.