Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Може ще найбільш податливим для такої політики було міщанство, спільними економічними інтересами і тісним співжиттям з козаччиною звязане — оці всі, як каже в своїй Літописі Самовидець, „і бурмістри присяглі, і райцове, що уряди свої кидали, бороди голили і до того війська йшли“ — міщанство, серед якого Гетьман і старшина, як і серед мас козацьких, користувалися великим і з кожним роком зростаючим авторітетом. По боці Гетьмана й Війска Запорожського стояло розуміється і духовенство православне, але вже більш освічена й культурна його частина — духовенство вище — виявляло із себе елємент до козацьких методів боротьби не дуже прихильний i для всяких чужих впливів, особливо монархічних, дуже доступний. Сам Митрополит Коссів, що в 1648 р своєю участю в тріумфальній зустрічі Хмельницького в Київі, усанкціонував було ідею повстання й освятив особу „Богом даного“ його провідника, пізніще по двох роках піднятої козаччиною соціяльної революції — підчас окупації Київа військами Радзівілла в 1651 р. — не завагався публічно відріктись усякої спільноти з Військом Запорожським і його Гетьманом. Але Богдан Хмельницький своєю залізною рукою зумів указати найвищому достойникови Церкви, де повинно бути його місце в нації, і — пригадавши йому, що не годиться Митрополитові боятися смерти, бо коли він згине в обороні Церкви православної, то Бог дасть йому в нагороду корону небесну — здавив у зародку всі спроби частини українського духовенства втекти з під присуду козацького й гетьманського під крила королівські або царські. Зноситись безпосередно з Польщею, а згодом із Москвою, Гетьман духовенству заборонив і висвячувати церковних ієрархів дозволив тільки зі свого відома. І вкінці Митрополит Гетьмана — особливо, коли династичні пляни Хмельницького, з державним унезалежненям України звязані, прибрали виразний характер — не йнакше, як „Землі Нашої Володарем і Начальником“ звати почав. Таке саме повне узалежненя від своєї влади мусіло стати метою політики Богдана Хмельницького супроти селянства та непокозаченої шляхти. До моєї теми властиво належить лише політика Гетьмана супроти верстви шляхецької, але позаяк його відносини до селянства й до шляхти тісно переплітаються поміж собою, то над ціми відносинами до тих двох верстов хочу зупинитись докладніще.

„Визволю з лядської неволі Руський Нарід увесь. А коли перше я воював за свою шкоду і свою кривду, то тепер буду воювати за