В двох отже справах жадає козаччина у шляхти допомоги й посередництва: в справі „заспокоєня руської віри“ і у справі заґварантованя внутрішнього миру, щоб з польського боку ніяких погроз і ніяких ворожих намірів супроти Війська Запорожського не було. Тільки тоді настане бажаний спокій та всякі гаразди в спільній Отчизні Річипосполитій, і спільна любов до тієї Річипосполитої, як шляхти так і козаків, поруч зі спільною їх вірою має служити підставою цілої тої їхньої спільної політики.
Заохочувати волинську і взагалі „руську“ шляхту до оборони православної віри українська козаччина розуміється не мала потреби. Вся довголітня боротьба цієї шляхти в центральнім Соймі Річипосполитої і на провінціональних соймиках воєводських — боротьба пером і словами, а часто (в збройних наїздах на своїх супротивників) і оружними ділами — дала доказ, що ця шляхта, яка ще при вірі своїх батьків залишилась, зробила все можливе, щоб цю віру батьківську спасти, оборонити і для дальших поколінь її заховати. Не будь цієї боротьби, не було-б очевидно національно-релігійних змагань і серед самої, дуже ріжноманітної по свому походженю, степової української козаччини, що власне від шляхти „руської“ цю національну боротьбу унаслідувала, перейняла і далі її вела.
Поминаючи вже такі багаті змістом і формою часи цієї боротьби перед козацьким повстанням і беручи рік 1648 та слідуючі, ми бачимо, як православна шляхта „руська“ загрожена повстанням у самім своїм фізичнім істнуванню, вигнана зі своїх маєтків і до тла зруйнована, продовжує одначе виконувати без упину своє традицийнє завдання оборони прав своєї нації, отже, відповідно до тогочасних понять, оборони прав своєї віри в першій мірі.
На варшавськім Соймі Конвокацийнім у 1648 р., в самім розгарі козацького повстання й селянських розрухів, усі посли шляхти київського воєводства поставили жадання, щоб унія була знесена і щоб тільки грецька та римська віра оставалися.35[1]) 3 посеред шляхти волинської, крім розуміється Адама Кисіля, її давнього провідника, учня та наслідника славного колишнього голови соймової шляхецької „руської“ опозиції Лаврина Древинського, особливо завзято на цьому Соймі в обороні предківської віри виступав судя кремянецький Яворський. Коли-ж хорунжий надворний литовський Оґінський на засіданню 14|21 Липня „почав вичисляти кривди“, які терпить віра православна, то в Соймі
- ↑ "Schyzmatycy przeciwko unitom swoje rzeczy pretendowali... Stanęło kijowskie w-wo, allegując prawo, że nie powinno mieć w sobie tylko rzymską і grecką religię“. Michałowski: Księga Pamiętnieza ст. 123, passim.
