лодці в двадцять або й тридцять тисяч війська реєстрового не стануть і чи осібною Державою (udzilnym Państwem) не захочуть вони лише задовольнитися“.55 [1]) І в тім послідннім Богдан Хмельницький помилявся...
Коли Кисіль з иншими комісарами тоді-ж таки верталися з Чигрина до Варшави, то в Звяглі жінка кушніра Тиші, який підчас повстання став охочекомонним полковником звягельським, приймала їх „за столом покритим сріблом“ (награбленим по панських дворах під час повстання) і за обідом „лаяла Хмельницького за те, що він не так виставно живе тепер, коли Бог, всього дав много“.56 [2]) Це дрібна, але характерна рисочка. Ідеї, особиста посвята (всі знані нам држерела підкреслюють надзвичайну скромність і навіть убогість в персональнім життю Хмельницького), мрії Гетьмана про „князівство по Львів, Холм і Галич“ — були для маси козацької ще незрозумілі. Її політична ідеолоґія покищо дальше боротьби з панами не сягала. І тепер економічно наситившись в домашній внутрішній війні, побивши й пограбувавши ціх панів при допомозі своєї „правої руки — черні“ — вона одного тільки бажає: щоб пани назад не повернулися. Але їй здається, що ці пани вже обезсилені, а сусіди з другою боку Татари, яким теж велика пайка награбованої здобичі дісталась, їй не докучають. Отже ніщо не пхає цю масу козацьку до дальшої боротьби за поширеня або за оборону своєї національної території. Між тим в дану історичну добу не домашня війна за внутрішні багацтва, а тільки така боротьба за національну територію, за поширеня чи оборону землі, примушує нації європейські до тяжкої державно-орґанізацийної творчости. Маса козацька втішається „золотом, сріблом, китайками“, яких стільки дала їй хоча-б одна пілявецька побіда, втішаєтся вона вільними вже від маґнацьких поборів своїми „уходами“, своїм козацьким, вже всякими старостами й намістниками не придушеним, добичницьким і скотарським (отже ще в великій мірі не рільничим, не хліборобським) промислом. Землі маґнацької вона ще поміж собою не поділила і за собою не закріпила. За для оборони землі будувати „осібну державу“ — як того від неї сподівається Гетьман — і жертвувати за для цієї будови своїми матеріяльними придбаннями й інтересами, вона поки-що не бачить ніякої потреби...
Ярема Концевич, один із емісарів Хмельницького, що були послані з козацької України в північно-західні „руські землі“ залучати
- ↑ „Dyaryusz drogi do Woyska Zaporowskiego... napisany przez p. Podkomorzego Lwowskiego.“ Цей дневник Мясковського друкований багато разів. Одно з кращих виданнь в „Памятниках Кіевск. Ком.“ вид. 1898 р. Про досі відомі копії цього дневника пор. мою замітку в збірнику „Z Dziejów Ukrainy“ ст. 200.
- ↑ Таж-же, Памятники II, ст. 329.
