Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/80

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


їх до повстання, пійманий у Липні 1648 р. коло Галича польською владою і взятий на „конфессату“, оповідав: що козакам „пан Кисіль дав 50 гаківниць і пороху багато до міста Броварів“, що Афанасій (в міру Олександер князь з Козелська Пузина) владика Луцький прислав Кривоносові 70 гаківниць, пороху 8 півбочок, олова піддостатком“ — що „владика львівський (значний шляхтич Арсеній Желиборський) 3 бочки пороху і кулі козакам дав“. Знов козаки з полку Кривоноса, взяті в полон під Прилуками, казали на допиті, що „ченці від п. Кисіля бували в посольстві у Хмельницького кілька разів...“57 [1]) і т.д.

Все це розуміється свідоцтва посередні. І трудно знайти позитивні історичні данні, „документи“ того, що мусіло відбуватись у найбільшій тайні. Найти такі документальні сліди порозуміння православної шляхти „руської“ з козаччиною в справі підняття й орґанізації повстання „за віру руську“ буде мабуть неможливо. Але все однак промовляв за тим, що в усіх тих поголосках, які про таке порозуміння ходили, єсть велика доля історичної правди.

Перш за все тісне порозуміння в справах, що торкалися „руської віри“, бувало між шляхтою та козацтвом і давніще. Про це я говорив ширше в иншім місці, тут для ілюстрації згадаю хоча би „протест“ в 1610 р. козака Григорія Середи з товаришами, в якому Військо Запорожське заявляє, що воно „при стародавній вірі православній стоїть так само як і князі, панове, диґнітарі, лицарство і шляхта ріжних земель і воєводства київського.“ До заснованого шляхтою, духовенством і міщанством православного брацтва київського вписується, як відомо, в 1616 р. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний зо всім Військом Запорожським. І „за совітом” того-ж Гетьмана і „многих благочестивих панів шляхецького роду“ була нелеґальним революцийним шляхом відновлена в 1620 р. духовна гієрархія православна. На

соймах 1620, 1623 і 1632 років шляхта „руська“ й козаччина виступають одночасно і в порозумінню між собою з петиціями й меморіялами в обороні віри національної. А під час козацького повстання 1638 р. Остряниця й инші провідникі козацькі „попів і ченців на Поділля, Покуття, й Волинь послали, щоб вони за війною аґітували, котрі теж з посольством і до шляхти віри грецької приходили“. Не помилявся супроти того князь Юрій Збаражський, коли він ще в 1625 р. писав, що по всій київській землі й на Білій Руси „міста королівські

  1. Памятники Кіевской Ком. вид. II, т. І ст. 261—4, nop. Michał.: Ks. Pam. ст. 92, 95. Інструкція дана в Римі в Марті 1645 р. папському нунцію в Варшаві de Torres’y, називає єпископа луцького кн. Пузину „найбільше ученим серед дизунітів“ і на нього та на митрополита Петра Могилу поручає нунцієві звернути особливу увагу. (Сборникъ Кіевск. Ком. вып. II ст. 84).