Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


мірі бажати й у тім напрямі, щоб воно стало повстанням за віру і за націю, його підготовляти. Нагадаймо ще, що напруженя національної боротьби в літі 1647 р., отже перед самим вибухом повстання, було на стільки сильне, що канцлєр коронний Оссолінський уважав необхідним самому виїхати в Україну на переговори „з Митрополитом Київським, Адамом Кисілем, Максиміліяном Бжозовським і иншою видною шляхтою руських країв, яко начільними реліґії грецької головами“.61 [1]) В слідуючім 1648 році цей же самий Митрополит Київський, сам шляхтич значний по походженю, приймає Богдана Хмельницького, як визволителя і спасителя національного. Думати, що робив він це без відома й згоди „шляхти руської — голов начільних реліґії грецької“ — очевидно неможливо.

Патронами Київської Академії, настановленими заповітом Митрополита Петра Могили в Грудні 1646 р. на те, щоб „це одиноке забороло православної церкви Руської їхнім старанням для помноженя хвали Божої і науки діток православно-руських держалося“ — були знані вже нам Адам Кисіль, тоді каштелян київський, Олександер Оґінський воєвода мінський, Богдан Оґінський хорунжий надв. литовський, Богдан Стеткевич каштелян новогродський, Федор Проскура Сущанський писарь брацлавський, князь Степан Четвертинський, подкоморій брацлавський, князь Григорій Четвертинський подкоморій луцький, князь Захарій Четвертинський підсудок луцький, кн. Микола Четвертинський і „инші пани православні“.62 [2]) Чи можливо, щоб без відома ціх панів православних і своїх патронів Академія Київська вітала в 1648 р. Гетьмана Хмельницького в Київі „ораціями і акклямаціями“, в яких величала його „Мойсеєм, оборонцем, визволителем і освободителем народу з неволі ляцької, в знак того Богданом: од Бога даним — названого“. Чи можливо, щоб без згоди шляхти, тою шляхтою власне й духовенством до Київа спроваджений Патріарх Єрусалимський Паісій надав Гетьману титул „Князя Руси“ і під час урочистої проповіди до Костянтина Великого його прирівняв. Чи можливо врешті, щоб не було порозуміння, скажім, між вищезгаданим владикою луцьким Афанасієм Пузиною, його братом кн. Юрієм Пузиною (цей останній, уміраючи в тім же 1648 році, дітей своїх „просить і строго напоминає, аби вони при вірі святій, в якій вони породились, міцно й непорушно стояли, не даючи звести себе помпі світа цього“) і загалом усею благочестивою шляхтою волинською, а правою рукою

  1. Dyaryusz St. Oswięcima, ст. 205.
  2. Памятники Кіевск. Ком. II вид., т. II, ст. 434.