Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — Ніяких краєвостей і ніяких авторитетів нам не треба. Націю ми творимо на еротично чуттєвих основах. З кого так само бухає злоба, як з нас — цей Українець і він з нами. Будь він пан, адвокат, старшина, священик, селянин — чим більше одбився він від свого класу, чим менше має він авторитету в свому класі, тим більше в ньому злоби проти своїх власних земляків, тим більше в ньому потрібної нам стихії української нації.

 — Народ — великий і могутній — як дощу в засуху, так жде приходу нашої диктатури. Ми-ж завжди знаємо, чого він хоче. Хіба не самостійности хотів він, сорокаміліонний, коли іменем України ми її Гетьмана валили? І хіба супроти цього всього потрібні нам якісь „влади гетьманські, традицийні,“якась „свідомість територіяльна,“ якісь „організації класові, громадські,“ якесь „думаня державне?“ Руйнуй Гетьманство до кінця! Бий всіх на Україні, хто не такий, як ми! Клич проти них Варшаву, большовиків, хоч-би самого чорта! Скидай батьків! Вони-ж не-українці! Вони не вірять в мене — Хама — значить вони не вірять в Україну!

Нема Нічого лекшого, як скинути батьків. Батьки скрізь і завжди, по своїй старости, од синів слабіщі. Але-ж, по скиненю батьків, поруч цього — вискакує зараз на Україні другий Хам.

 — Ах так, каже: — тут на цій землі нація понад усе. І джерело влади тут мій власний гін, сила кулака та масова чуттєва стихія. І ніяких авторитетів тут нема, скрізь тільки самі дурні, непотріби, злодії. Прекрасно! Цей розбурхує стихію і націю „вукраїнську,“ а я розбурхаю тут стихію та націю польську або всеросійську. Різати панів, жидів, буржуїв, батьків