Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нього пилинки, щоб жовчі більше до свого жолудка напустити і собі в той спосіб приємність учинити. Коротко: шляхетність, благородство. Як скрізь, на цілім світі, від назви верстви державнотворчої родилась назва моральної прикмети, так тільки з цієї моральної прикмети народиться Яфетова, державнотворча сила України.

На ціх основах збудуємо орґанізацію. Вона не сміє бути одірваною од громадянства „чуттєвою“ бандою. Коріння її мусять бути в громадянстві: — в своїй родині і своїм роді, в свому класі (значить в ріжних класах України), в своїй Церкві (значить в ріжних христіянських Церквах України), од яких ми не маємо права, тому що ми Гетьманці, одриватись. З орґанізації цієї виросте на Землі нашій Яфетова Сила, а на Силі Яфетовій опреться Гетьман: Законна, Маєстатична і Загальна Державна Влада України.

Хочемо, щоб була Україна — робім те, що тепер робити треба: творім орґанізацію — зародок Яфетової Сили. Ділом і думкою. В краю і на еміґрації. Скрізь і при всяких умовах. Не „від завтра“ і не „коли конюнктура буде ліпша“, бо завтра буде вже запізно, а добра „конюнктура“ без нашої співучасти ніколи не появиться.

При тім не закриваймо очей на смертельну небезпеку, що з кожним днем все більше загрожує нашій орґанізацийній праці.

Найбільша небезпека Яфетовому ділу — Хам. Він хоче на своє перекрутити наші цілі. Він добирається до нашого внутрішнього життя.

 — Нехай ваш Гетьман стане отаманом! Нехай він прожене од себе всі останки старих, слабих, непотрібних класів; всіх старших українських діячів, всіх теоретиків, що не вірять в отаманську