Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


В мові даної людської громади відбивається
її душа. — „Шляхетність“, „благородство“. —
Чи витворилось вже в українській мові своє
власне слово для означеня оцієї державно-
творчої властивости душі?

І.

Десятиліття відродженя Держави Української!... Чому-ж її нема? Чому і ця спроба сотворити державу та стати нацією скінчилась руїною, як і всі попередні, в протязі тисячі літ?...

Необуздане хамство і цей раз розвалило Українську Державу. Иншої правдивої відповіді на оці болючі питання нема. Хамство — розуміється не як лайка, а як віками освячене поняття для означеня певного типового соціяльно-психічного явища. Що означає це поняття?

Пішло воно від Ноєвого сина. Слава цього сина: згірдлива насмішка над слабостю і наготою батька. Така насмішка — це зовнішня ознака хамства. „Вони — каміння придорожнє, тяжке, похмуре, що ними значить свій шлях історія. Ми — буйний, веселий, поток весняний...“ „Супроти них ми можем здобутись лише на погорду...“ „Чи-ж зрозуміє камінь, загрузлий в глинищі, якого природою є опір і нерухомість, того що греблі рве, що весь є гін і порив, що сам собі риє ложбище і несе рух та пісню визволеня.“ — Беру для прикладу останній, найсвіжіщий зразок відношеня українських синів до українських батьків. Від тисячі літ лунає по Українській Землі оттака „пісня визволеня...“