Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


чудові памятки якої можна бачити до нині в Палермо. А у нас?

*  *  *

Гетьманці! В таких переломових хвилинах, як сучасна, не вільно дурити себе неправдою. Лєґенда — не брехня. Лєґенда  — це сильне хотіння, що бере образ укоханої минувшини для твореня будуччини. Але це не перебріхуваня мунувшини, щоб допінґувати своє кволе хотіння. Це не чад неправди, яким труси опянюють себе, йдучи в бій за те, чого не хочуть.

Єсть в нашій історії матеріял для лєґенд. Єсть князівськодружинницький епос з апотеозою Землі Русьської. Єсть Кричевські — вірні до смерти Війську Запорожському полковники. Єсть сердюки, що за тінь, за символ Влади Державної, Гетьманської, поклали свої голови літ тому десять під Київом. Але поруч: море хамства, і то на жаль тріумфуючого хамства. Хамство це мусить пізнати без страху, до самого коріння, кожний не трус, не позер, не фразер; кожний, хто любить Україну. Пізнати не на те, щоб над Україною по хамськи насміхатись, а щоб її любовю синівською з пониженя піднести, перемігши хамство кругом себе і перш за все в собі.

*  *  *

Князівська влада на Україні була сильна й авторитетна доти, доки не була українською: доки — як Володимир, Ярослав — спіралась на сили північні — варяжсько-новгородські. З хвилиною переміни напряму цих північних сил — від Київа на схід московський — південь Руси в самім собі державно-творчої сили не знаходить. Вибухає перше наше історичне хамство.