Сторінка:Липинський В. Хам і Яфет. З приводу десятих роковин 16-29 квітни 1918 р. (Львів, 1928).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


оця друга сила перемагав завжди в тих людських громадах, що стають окремими державами, націями.

Прикметою українських людей єсть не само хамство, а ніким і нічим необуздане хамство. В громадах державних — Ной, поруч Хама, має завжди ще й другого сина: Яфета. Хам батьком погорджує, Яфет любить батька. І будуючою силою своєї любови він перемагає руйнуючу силу хамової злоби. Бо Хам шанує тільки силу. До піддержаного яфетовою силою батька він перший прибігає просити ріжних милостей.

Погляньмо на найблизчих сусідів. Спільний Москві і нам удільний, руйнуючий, відосередковий, хамський період кінчається там перемогою батька при помочі Яфета: відродженим вседержавної, батьківської, старшої од всіх удільних, великокнязівської влади. Так само, хоч иншим способом — при помочі конфедерацій — перемагає свого Хама Польща. Не кажучи вже про рицарську, в яфетових традиціях виховану, Західну Европу. Не згадуючи теж північної Америки. Бо, перемігша там бушуюче хамство, яфетова сила Вашингтона спіралась на вродженій солідарности завойовницького — в віковій монархії вихованого — анґло-сакського племени. Така солідарність, вродженою ріжним од природи Українцям бути не може, і її Українці иншими, не-республиканськими, методами мусять в собі щойно тільки виховати. Але ось ще гірша „україна“ ніж наша: Сицилія — помісь Азії, Африки й Европи; кипучий котел ріжних рас, вір, культур, мов. Навіть вона знаходить в собі яфетове племя. Во імя любови до Землі, до спільної Батьківщини, твориться там під пануванням своєї нормандської династії окрема держава, і в ній, з перетопленя в одно візантийства, латинства і мавританства, нова національна культура,