Думав, думав… „Ззім бичка та й утечу!..“ Проїв дірку, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув; поставив бичка під деревом, палічкою підпер, а тоді навтіки. Приходить лисичка, до бичка, аж у його з боку віхоть стремить. Лисичка хап за той віхоть, звідтіля горобці — хррр!.. Вона за палічку, тільки прийняла її, а бичок — гуп — і впав!
— Ну, стривай же ти, вовцюгане! Я тобі згадаю!
Та й побігла шляхом. Біжить, — коли це їдуть чумаки з рибою. Вона впала серед шляху й ноги одкидала, — притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця.
— Візьмім, — кажуть, дітям шапочки будуть.
Скинули її на останній віз та й поїхали.
Ідуть, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, — та все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, то й сама нишком зскочила з воза. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбірала рибку, сіла під копицею та і їсть.
