Сторінка:Лист без коверти. Иван Пулюй. 1871.pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

2

віри. Коли не знайдеся в молитвнику нічого проти католицькоі віри, то и потвердимо и дамо благословенннье.

Се було в м. Липню. В м. Серпню приіхали Его Вство знов до Відня, и я передав свою рукопись, и став жити в надіі, що моя праця не буде даремна; що народові достанеся книжка, на яку досі даром вижидав, на яку здобутося у всіх народів европейських, а не здобутося у нас одних Русинів, у яких дух христіянський моритися мусить недоступною народові церковщиною, хоч и „на ладъ малоруский сведенною“.

Доля моєі рукописі, що реферат іі достався в руки Вашого ВПреподобія. Неможучи дождатися реферату, просив я добрих людей, щоб розвідалися про рукопись, та й просили о іі зверненнье. В. В. освідчили, що рукопись звернуть на руки Впр. Метрополіти, тільки, на моє и — сподіваюсь — усякого розумного Русина велике диво, сказали с досадою: „добре, я потверджу, но не з переконання, а щоби Русь пропала.“

Видно, Его Вство ще свіжо мали тоді слова в памяти, якими здобули собі серця академичнёі молодежі, и готові були потвердити нороднє діло, як ствердили катехиз От. Селецького, писаний такоюж мовою, як мій молитовник. Ваша критика оберталася ще серед тісних для неі границь, „чи нема чого проти католицькоі віри.“ Годі було що противнёго знайти в молитовнику, виданім найбільшим католиком Доніном, тай в рукописі, писаній тоюж рукою, що молитовник видання Донінового.

Нині ж бачу, що відказавши міні так дивно, Ви не жаловали пятьмісячноі праці, щоб тільки Его Вству виставити молитовник — яко отрую, загубу для руського народу.

Тим часом я, не маючи через так довгий час ніякого одвіту, написав 12 Падолиста до Его Вства промеморію, в якій просив о скоре зреферованнье, а 12 Студня лист до В. Впреподобія, в якому вставлявся, щоб пустили на волю невольника, освідчивши разом, що маю важні причини вірити, що моя рукопись нарочно в неволі придержуєся. Аж коли незнаний міні фелетоніста „Основи“ зробив споминку про молитовник, В. В. зволили своім письмом з дня 31 Студня 1870, писаним на имя Вп. Отця Ціпановського, ректора віденськоі семінаріі, увідомити мене в имени Впр. Метрополіти, що моя рукопись „правомъ каноническимъ призначенна до оуничтоженія“.[1]

  1. Знищення