відвідали ті льохи і погреби, де Поляки мучять голодом і важкими тілесними карами тисячі українських священиків і учителів, також жінок без ріжниці віку, без ніякої вини, все те, очевидно, в тій ціли, щоби винищити українське населеннє; далі коли б ті делєґати в товаристві жидівських перекладачів оглянули жидівську дільницю, в якій польське війско устроїло страшний погром. Майже вся українська інтеліґенція Львова є заарештована, між тим також два урядові представники нашої републики: д-р Студинський і д-р Охримович. Переслідування стають з кождим днем острійші. 24. червня Поляки зрабували всі мотори з української Ставропигійської друкарні, так що через се перестала істнувати остання українська друкарня. Того самого дня арештовано в кавярні українського посла Вячеслава Будзиновського. У Львові заборонено всі українські часописи, а в Перемишли завішено часовиси ‚Український Голос‘ і ‚Наш Голос‘. Друкарню Василіян в Жовкві зареквіровано, а бібліотеки й архіви монастиря Василіян в Крехові забрано. Господарські і просвітні товариства ‚Сільський Господар‘, ‚Союз господарсько-торговельних спілок‘, ‚Просвіта‘, ‚Бесіда‘ і український театр у Львові замкнено. Грошеві депозити і склади насіння тов-а ‚Сільський Господар‘ засеквестровано. Всім львівськім банкам заборонено виплачувати українським клієнтам і фінансовим інститутам по більше як 4000 корон. Поляки зареквірували українську ґімназію, український ‚Народній Дім‘, український духовний семинар, українську народню школу ім. Шашкевича і бурсу ‚Народнього Дому‘. Реквізиції українських публичних будинків ведуться далі. Тюрми переповнені Українцями, які терплять не тільки голод, але також найбільші муки. Арештованих бють і мучать, полонених обрабовують. На залізничім двірци побито нелюдським способом інтернованого залізничого інженєра Малішевського. В громадськім життю Українці позбавлені найпримітивнійших прав, українська мова усунена з усіх шкіл і урядів, навіть слово ‚Україна‘ є в дійсности заборонене. З університету усунено всіх професорів і доцентів, які відмовилися від присяги польській державі, така сама доля постигла всіх урядовців судових, залізничих, почтових, фінансових і політичних.
Одначе все те, що Поляки витворяють у столиці, хоч яке воно страшне, зникає в порівнанню з польськими звірствами на провінції, прим. в селі Черчі рогатинського повіту, яке польські лєґоністи підпалили з трьох сторін і ловили малі діти та кидали в палаючі доми.
Дрожить рука при описі тих подій, які можно доказати, тих злочинів, яких допускаються на мирнім населенню Східної Галичини ті, яким Найвисша Рада дала мандат зробити зі Східної Галичини Македонію. Найвисша Рада дала той страшний мандат, не розслідивши перед тим відносин, не запитавши нас, корінних мешканців краю, ані представників жидівського населення, які мусять терпіти майже такі самі муки і звірства від Поляків, що не жахаються обливати живих людий бензиною і живцем палити.
Протоколи тих польських звірств посилаємо окремими кур'єрами, при чім завважуємо, що в ваших руках знаходяться ориґінали приказів польських команд, де польським жовнірам приказується вбивати без пардону українських полонених.
Полвки систематично винищують усе українське. Вони палять або вивозять усі українські старинности и цінні документи. Між Жовквою і Креховом валялися на дорозі в болоті цінні книги з Василіянської бібліотеки. На приказ польських інспекторів мусіли ученики приносити всі шкільні книжки в українській мові до громадського уряду, де їх окрема комісія палила. За уживаннє української мови бють Поляки всіх, навіть високо поставлені особи. Польські лєґіоністи обходяться по звірськи з українськими родинами, особливо з дівчатами. Були випадки, як прим. в Винниках, де вони домагалися 5000 корон окупу від одної української родини, щоб охоронити її перед звірствами своїх товаришів.
Як верх усіх наведених злочинів польська воююча сторона повідомила нас урядово, що вона інтернувала всю українську інтеліґенцію.
А Найвисша Рада дала воюючій з нами стороні мандат до пацифікації краю, що є рівнозначне з його зруйнуваннєм.
Завважимо, що Польща є наш історичний ворог, з яким боремося від століть, що Польща як держава не має функціонуючого апарату й означених границь, отже не може вважатися впорядкованою державою. А одначе Польщі
