віцепрезидента Делєґації, розвивав живу діяльність в сім напрямі. В сій справі творив він з членами Делєґації Марголіном і Шульгином т. зв. федералістичну ґрупу, яка заступала в Делєґації отсю платформу:
Всі заходи Делєґації в справі визнання Української Народньої Республики розбиваються о опір антанти, — яка стоїть за відбудуваннє передреволюційної Росії, допускаючи тілька федеративний устрій у ній, — і нема надії, щоб се становище антанти змінилося. Тому треба звернути увагу антанти на те, що визнаннє Української Народньої Республики не пересуджує справи федеративної Росії, бо Установчі Збори Української Народньої Республики, порозумівшися з Установчими Зборами инших національних держав на території бувшої Росії, можуть заявитися за федерацію. Далі треба звернути увагу на те, що до федерації нема иншого шляху як тільки через визнаннє самостійних національних держав, які опісля можуть будувати федерацію з долу. Натомість накиненнє федерації з гори, по пляну Колчака чи Денікіна чи кого иншого, означає тільки дальший пролив крови і є засуджене на невдачу, а рівночасно скріпляє большевизм.
З такою плятформою треба звернутися рівночасно до російських протибольшевицьких ґруп і предложити їм, щоб вони, обєднавшися в національне заступництво російського народу, заключили з заступництвами національних держав у Парижі договір, по якому треба спільно домагатися від антанти визнання всіх національних держав, з тим, що про федерацію мають рішити ті національні держави на своїх установчих зборах. Парижські заступництва, які заключають сей договір, обовязуються кожде на своїх Установчих Зборах заступати ідею федерації.
Таку плятформу предложили Делєґації Марголін і Шульгин в другій половині мая 1919. Сидоренко і більшість Делєґації були їй противні, одначе згодилися на те, щоби в необовязуючих розмовах з кругами антанти і російськими ґрупами вияснити, на скільки така плятформа мала би вигляди на успіх.
На засіданню Делєґації 4. червня 1919. Марголін повідомив, що російські ґрупи до такої плятформи не прихиляються, тільки стоять на становищи скликання всеросійських Установчих Зборів, які одні мають право рішати про долю цілої території передреволюційної Росії.
Розмови, які велися ще опісля, не принесли ніякої зміни.
На тім самім становищи, що російські ґрупи, стояли також держави антанти. Телєґрама Найвисшої Ради до Колчака з 27. мая признавала його уряд центром для будування федеративної Росії. Француський міністр закордонних справ Пішон в промові в палаті послів 17. червня 1919. заявився від імени держав антанти за відбудуваннєм „єдиної, неділимої, федеративної Росії“.
В кінці Українська Делєґація почула з уст американського державного секретаря Лянсініґа, який 30. червня 1919. приняв Марголіна, Окуневського і Білика[1], що Мирова Конференція не згодиться на
- ↑ Д-р Теофіль Окуневський приїхав до Парижа 7. червня 1919. з інформаціями про Галичину і пробув тут до кінця червня, ведучи політичні розмови з російськими і чеськими політиками.
