самостійність народів бувшої Росії, з виїмком Польщі й Фінляндії, та що Українці мають тільки одну дорогу: порозумітися з Колчаком.
Швидко після сього Марголін і Шульгин уступили з Делєґації. Як свідчить їх дальша діяльність від імени правительства Петлюри, вони покинули федералістичну плятформу.
Панейко, навязавши разом з Марголіном і Шульгином зносини з російськими протибольшевицькими ґрупами, не тільки не зірвав їх, але що-раз більше затісняв, про що свідчать його листи до Диктатора Петрушевича і віденського посла Західної Области УНР Сінганевича з жовтня 1919. і його роля в заложенню „Українського Національного Комітету в Парижи в грудні 1919[1].
Рівночасно з Делєґацією Панейко що-раз більше росходився.
В другій половині серпня, коли в проводі Делєґації наступила зміна[2], а з делєґатів Державного Секретаріяту тільки Панейко і Томашівський були присутні в Парижі[3], — Панейко, зовсім не повідомлюючи про се Делєґацію, подав на Мирову Конференцію заяву, що тільки він і Томашівський мають право заступати Галичину.
З сього часу між Панейком і Томашівським і Делєґацією запанував повний розрив.
Серед таких відносин Делєґація ніяких виступів перед Мировою Конференцією в галицькій справі не робила.
В кінці, після розриву між Диктатором Петрушевичем і Головним Отаманом Петлюрою, Панейко і Томашівський з урядовцями Олександром Кульчицьким і Антоном Петрушевичем формально виступили з Делєґації Української Народньої Республики і заложили самостійну Делєґацію Західно-Української Народньої Республики[4].
Про се виступленнє повідомив Панейко президента Делєґації УНР Тишкевича отсею заявою:
„Париж, 16. грудня 1919.
Високоповажаний Пане Президент!
На основі уповажнення Шефа Західно-Української Республики з дня 10. с. м. маю честь в імени уповажнених Державним Секретаріятом членів Делєґації подати Вам до відомости отсю заяву:
Стоячи на становищи єдности всіх українських земель як найважнійшого політичного принціпу сучасної політики українського народу, і бачучи будучність Української нації тільки в орґанізації всіх позитивних культурних і соціяльних
- ↑ Про се докладно в IV. і V. части.
- ↑ Сидоренка покликала Директорія до Камінця дати звідомленнє про діяльність Делєґації і на його місце прислала ґр. Михайла Тишкевича
- ↑ Вітовський виїхав з Парижа 7. липня 1919. Хотів як найшвидче дістатися до Камінця, щоби представити внутрішні відносини в Делєґації і домагатися змін. Вибрався туди літаком з Берліна і згинув 4. серпня наслідком упадку літака.
Я виїхав з Парижа 12. серпня 1919. як представник Делєґації на конференцію представників українських закордонних місій в Карльсбаді і наслідком паспортових трудностий вернув до Парижа аж 7. падолиста 1919.
- ↑ Мене Диктатор Петрушевич письмом з 12. грудня 1919. відкликав зі становища делєґата Західної Области УНР в Парижі.
Д-р Кирило Білик, висланий американським „Українським Народнім Комітетом“ для участи в працях Делєґації, виступав як перекладач анґлійської мови.
