Представлення територіяльних бажань Українців що-до Східної Галичини Найвисша Рада но вислухала. Президент міжсоюзної Комісії для українсько-польського перемиря, ґенерал Бота, заявив українській делєґації підчас засідання Комісії 8. мая 1919., що Найвисша Рада рішила приступити до вислухання представлення територіяльних претенсій обох сторін тільки після заключення перемиря.
V. Рішеннє Найвисшої Ради з 19. марта 1919. відносилося однаково до обох сторін. Отже з сього можна було вносити, що Найвисша Рада держатиме з тою стороною, яка підчиниться тому рішенню, а потягне до відповідальности ту сторону, яка йому не підчиниться.
Одначе Найвисша Рада зсолідаризувалася з стороною, яка не підчинилася її рішенню з 19. марта 1919., і опираючися виключно на переговорах з Поляками, уповажнила польське правительство заняти Східну Галичину й утворити в ній цивільну управу.
VI. Відданнє Східної Галичині під окупацію й адміністрацію Польської Республики насилує волю українського народу Східної Галичини, який проявив бажаннє бути частю Української Республики, і є замахом на цілість Української Республики, якої автономною провінцією є Східна Галичина.
Відданнє Східної Галичини під окупацію й адміністрацію Польської Республики суперечить рішенню з 19. марта 1919., яке обіцювало українському народови вислуханнє представлення його територіяльних бажань в Східній Галичині і заключеннє перемиря між Україною й Польщею.
Відданнє Східної Галичини під окупацію й адміністрацію Польської Республики суперечить принціпам самовизначення народів, проголошеним антантою, бо про долю краю рішено не згідно з волею української більшости краю, але в інтересі польської меншости, віддаючи український край і нарід під пануваннє польської олігархії.
Відданнє Східної Галичини під окупацію й адміністрацію Польської Республики видає одну воюючу сторону, Українців, на поталу другої воюючої сторони, Поляків. Поляки використають свою власть, щоби по змозі знищити український елємент і забезпечити собі посіданнє краю. Польські практики в Східній Галичині аж до нинішнього дня, — як їх Делєґація Української Республики мала честь представити Мировій Конференції в ноті з 9. с. м. — ілюструють достаточно, хоч неповно, польське поведеннє.
Відданнє Східної Галичини під окупацію й адміністрацію Польської Республики унеможливлює українському народови виконаннє права самовизначення, передвиджене на будуче в останнім рішенню Найвищої Ради, бо польське правительство, маючи власть в Східній Галичині, ужиє всіх способів, щоб перешкодити самовизначенню українського народу. Під пануваннєм завойовника годі говорити про вільну волю завойованого.
VII. Делєґація Української Республики підносить тому в імени Української Республики й Українського народу найторжественнійший протест проти віддання Східної Галичини під окупацію й адміністрацію Польської Республики.
Делєґація Української Республики має честь заявити, що нема иншого способу рішити справу Східної Галичини, згідно з принціпом самовизначення, народів, проголошення державами антанти, і згідно з обітницями Найвисшої Ради, зробленими в рішенню з 19. марта 1919., як тільки: визволити Східну Галичину з-під польської окупації і дати Українському народові сього краю змогу виявити свобідно свою волю, себ-то змогу бути частю Української Республики, яка забезпечить найповнійші ґарантії національним меншостям.
Г. Сидоренко, президент Делєґації Української Республики.
5. Автентичний текст рішення Найвисшої Ради з 25. червня 1919.
В справі висше наведених рішень Найвисшої Ради, поданих до відомости Української Делєґації в Парижі урядовими письмами Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції з 26. червня і 11. липня 1919., приніс „Український Прапор“, орган Уряду преси і пропаґанди Західно-Української Народньої Республики, в ч. 11 з 19. марта 1921., важну
