Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/150

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 150 —

Третя і четверта точки сього рішення, які заповідають заключеннє договору між головними державами антанти і Польщею в справі Східної Галичини, не набрали доси правотворчої сили, бо такого договору доси не заключено.

Таким чином сувереном Східної Галичини являються держави антанти, а Польща являється тільки окупантом сього краю.

Дальші заяви орґанів держав антанти в справі Східної Галичини, а саме: т. зв. лінія Керзона, яка означає східні границі польської держави; договір між головними державами антанти й Польщею, заключений в Спа 10. липня 1920.; рішеннє Ради Союза Націй у справі Східної Галичини з 23. лютого 1921. і заява Лойда Джоржа в анґлійській палаті громад 6. липня 1921.[1] — тільки потверджують сей правний стан.



Розділ XVI.
Проєкт статута для Східної Галичини.

1. Відданнє справи статута для Східної Галичини Підкомісії для польських справ. Між одним і другим повідомленнєм про рішеннє Найвисшої Ради в справі Східної Галичини, 3. липня, в саме полудне, Сидоренко одержав від Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції отсе письмо:

„Париж, 3. липня 1919.

До Пана Сидоренка
Президента Української Делєґації.

В доповненню свого повідомлення з 2. с. м. Ґенеральний Секретаріят Мирової Конференції має честь довести до відомости Української Делєґації, що се не є українське питаннє, тільки внутрішній статут Східної Галичини, яким має занятися сьогодня Підкомісія польських справ. Тому проситься Делєґацію заступити себе сьогодня в 4. годині в міністерстві закордонних справ делєґатами, приналежними до Східної Галичини, себ-то уродженими і замешканими в сій провінції.“

Перше, що при одержанню сього письма звернуло увагу, було те, що воно покликалося на попередне письмо з 2. с. м. якого одначе ані сам Сидоренко ані секретаріят Делєґації не одержав.

Збентежений сею справою, — бо ходило о засіданнє, яке мало відбутися того самого дня в 2 годині по полудни, — Сидоренко попросив на нараду Панейка, мене, Вітовського і секретаря Антона Петрушевича.

Перше всего — де могло подітися письмо Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції з попереднього дня? Сидоренко питає Панейка, чи він, як віцепрезидент Делєґації, не відібрав припадково того письма.

 
  1. Про сі справи докладно далі.