Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/151

— 151 —

Панейко відповідає: „Ні. Одначе я знаю про сю справу, бо мені вчера сказали про се устно в міністерстві. Я заявив, що ми в нарадах Підкомісії не візьмемо участи. Опісля, прийшовши до дому, я написав таку саму заяву і вислав“.

Після сього почалася нарада про саму справу. Загальна думка була, що Делєґація не може взяти участи в нарадах Підкомісії з отсих причин:

Приділеннєм справи Східної Галичини до Підкомісії для польських справ Найвисша Рада зазначувала, що вона справу Східної Галичини вважає приналежною до комплєксу польських справ. Натомість заперечувала Найвисша Рада державну приналежність Східної Галичини до Української Народньої Республики і взагалі звязок між справою Східної Галичини і українським питаннєм — і тим що зазначувала се виразно словами („се не є українське питаннє, тільки внутрішній статут Східної Галичини“), і тим, що допускала на засіданнє тільки членів Делєґації—Галичан. Се значило, що Найвисша Рада відмовляє Делєґації УНР як заступниці Української Народньої Республики права заступати Східну Галичину, а тільки признає членам Делєґації—Галичанам право представляти українське населеннє Східної Галичини^[1].

Тільки що-до тактики Вітовський висловив думку, що шкода, що Панейко своїми заявами, устною й письменною, передрішив справу, бо чи не ліпше було би явитися на засіданнє Підкомісії, побачити про що ходить, і устно зазначити й умотивувати становище Делєґації^[2].

Та рішати справу тактики було запізно, бо коли Панейко вислав уже заяву, що Делєґація не візьме участи в нарадах Підкомісії, то Сидоренкови, до якого було звернене нинішнє письмо Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції, оставалося тільки дати так само письменну відмову.

Панейко обіцяв прислати копію своєї заяви, щоб обі заяви були згідні, одначе не прислав.

Заява, яку вислав Сидоренко, звучала:

Париж, 3. липня 1919.

Пан Ґенеральний Секретар Мирової Конференції

в Парижі.

У відповідь на Ваше запрошеннє з 3. липня взяти участь в засіданню Підкомісії для польських справ в справі внутрішнього статута Східної Галичини Делєґація Української Республики має честь Вас повідомити, що з огляду на те, що Східна Галичина не є частю Польщі, тільки автономною провінцією незалежної

1. Як представників населення Східної Галичини слухала Підкомісія опісля делєґатів польських, жидівських і москвофільських. Очевидно, крім того польську державу заступала Делєґація Польської Республики.
2. На сей закид передрішення справи Панейко, показуючи на мене й Вітовського, відповів: „Сі панове взагалі не мають тут нічого до говорення і я радив би їм бути скромнійшими, бо я маю уповажненнє мого правительства, на якого основі можу їх кождої хвилі викинути з Парижа.“ — Такого уповажнення він, очевидно, не мав і не міг мати.