і суверенної Української Республики, Делєґація бачить себе приневоленою здержатися від участи в нарадах згаданої Підкомісії.
Г. Сидоренко, Президент Делєґації Української Республики“.2. Акція Панейка й Томашівського. Письмо Ґенерального Секретаріяту Мирової Конференції з 2. липня 1919. не пропало, тільки опинилося в актах окремого бюра Панейка і Томашівського, — як се видно в публікації про Східну Галичину, виданої париською Делєґацією Західно-Української Народньої Республики[1].
Се письмо звучить:
„Париж, 2. липня 1919.
Ґенеральний Секретаріят Мирової Конференції має честь повідомити Українську Делєґацію, що Підкомісія для польських справ студіює тепер гіпотезу прилучення Східної Галичини, з провізоричного титулу, до Польщі, при чім Східна Галичина мала би мати як найширшу автономію і її мешканці мали би опісля право рішити про свою долю.
Підкомісія була би щаслива знати погляди Української Делеґації на се питаннє і вислухати її завтра, в четвер, 3. липня, в 4 годині по полудни в міністерстві закордонних справ.“[2]
Та сама публікація повідомляє також про акцію Панейка й Томашівського, як представників галицького правительства, перед Підкомісією в справі статута для Східної Галичини. Звідси довідуємося ось-що:
„Українська Делєґація Галичини повідомила Конференцію, що в принціпі готова взяти участь в працях над провізоричним статутом і просила дати їй змогу попередньої комунікації між Делєґацією й національним правительством, як також відложити наради над статутом в Комісії аж до хвилі, коли наступить ся виміна думок між Делєґацією і правительством.
На нещастє шеф Делєґації, який був рішив особисто порозумітися з правительством, зустрів стільки формальних перешкод, що не міг вибратися в дорогу, як тільки дуже пізно, а тимчасом Комісія для польських справ, яка дістала порученнє виробити проєкт статута, з як найбільшим поспіхом скінчила працю в тіснім співробітництві в польською Делєґацією, заки ще могли прийти докладні інструкції для Української Делєґації. Коли представники українського населення явилися 21. серпня перед сею Комісією і предложили національні бажання в справі статута, президент Комісії заявив: ‚Сі панове приходять запізно, статут уже викінчений і ми не можемо в нім нічого сущного зміняти‘.
Просьби українських делєґатів познакомитися з текстом проєкту не узгляднено, коли рівночасно Поляки мали змогу впливати на ріжні партії статута. Що більше, аж 20. падолиста Найвисша Рада установила дефінітивний текст статута, після чого його подано до відомости
