раїнської Галичини, але й до цілого Правобережя, на скільки Австро-Угорщина й Німеччина відірвали би його від Росії, підносили претенсії Поляки в імя відбудування історичної Польщі. А що політика Австрії супроти українського народу до того часу йшла по лінії польських бажань, то треба було побоюватися, що таке саме становище займе Австрія також на випадок побіди над Росією.
Тому рішитися стати на боці Австро-Угорщини й Німеччини не було легко.
Одначе рішити було треба, бо остатися пасивним значило би тільки нести воєнні обовязки громадян Австро-Угорщини без користи для української справи.
При тім входила в гру ще одна обставина, а саме, що галицькі Поляки, виступаючи активно по боці Австро-Угорщини й Німеччини, використали би пасивність Українців як доказ ворожого відношення до Австро-Угорщини. Що се значило, се пізнали Українці зараз на початку війни, коли, не вважаючи на заняте ними становище, українське населеннє, дякуючи акції Поляків, почато масово арештувати, розстрілювати, вішати, мучити по таборах для ітернованих як прихильників Росії і ворогів Австро-Угорщини. На скільки страшнійші були б сі переслідування, коли б Українці не були заняли австрофільського становища, яке все таки давало їм змогу оборонятися перед ними.
З усіх сих причин українські партії Галичини й Буковини рішилися активно стати по боці Австро-Угорщини й Німеччини, щоб їх війну проти Росії використати для української справи.
Се проголосила Головна Українська Рада, зложена з представників усіх українських партій Галичини, маніфестом з 3. серпня 1914., який кликав український нарід стати по боці Австро-Угорщини й Німеччини до боротьби проти Росії за визволеннє України.
Головна Українська Рада утворила орґанізацію Українських Січових Стрільців, яка мала стати завязком української армії, закликаючи вступати до сеї орґанізації тих здатних до зброї Українців, які не були обовязані до військової служби в австро-угорській армії, бо сі мусіли ставати в ряди армії.
Поруч галицьких Українців став гурток українських політичних еміґрантів з Великої України, які підчас своєї діяльности на Великій Україні були членами українських соціялістичних ґруп. Тепер вони утворили орґанізацію Союз визволення України, яка також стала по боці Австро-Угорщини й Німеччини, виходячи з того, що тільки воєнний розгром Росії уможливить визволеннє і самостійність України.
Одначе Союз визволення України не знайшов одобрення серед українського громадянства в Росії і через те не міг здобути поважного політичного становища при нейтральних державах. Його діяльність полягала передовсім у веденню пропаґанди української справи в центральних державах, в опіці над полоненими Українцями жовнірами російської армії, в орґанізаційній і просвітній праці серед них і т. д. Такого політичного значіння в центральних державах, яке
