мали анальоґічні комітети чеський і польський в державах антанти, він не осягнув. Не маючи звязків з українським громадянством, він не відіграв також ролі в заключенню мира між центральними державами і Україною.
Тимчасом уже перші тижні війни принесли для сеї конечністю подиктованої орієнтації австрійських Українців важкий удар.
Головна Українська Рада і Союз визволення України закликали український нарід до боротьби проти Росії, українська молодіж ставала в ряди Українських Січових Стрільців, українська інтеліґенція мусіла тікати з Галичини перед російською армією, боячись пімсти Росії, — а рівночасно Поляки, як виконавці австрійської державної власти в Галичині, почали арештувати українське населеннє як ворогів Австрії, які спочувають і помагають Росії.
Почалися сі арештування з початку не сміло, звертаючися ніби-то тільки проти москвофільської ґрупи серед українського народу[1], але швидко, вже при кінці серпня 1914., стали вони масові й обхопили все українське населеннє без ріжниці партій.
Відступ австро-угорської армії на захід попереджали масові транспорти арештованих — селян, народніх учителів, священиків і міської інтеліґенції, старців, жінок і дітей — яких серед голоду і знущань вивозили в табори для інтернованих в західні краї держави. Багато з тих, то тікали перед російською армією, попало в сі транспорти по дорозі. Польська адміністрація на тій території Галичини, яка ще була в австрійських руках, утроювала просто лови на сих українських збігців, щоб їх арештувати.
Скільки перед тим згинуло на місцях від розстрілів і на шибеницях, — хто міг знати! Війскові власти, відступаючи перед російською армією, щоб чимсь виправдати свою невдачу, радо підхопили клич про „зраду“ українського населення і вішали кождого, хто мав нещастє попасти їм на очи. Особливо, що скрізь у військових частях були польські офіцири, які з якоюсь садистичною розкішю виливали всю свою, віками накоплену, читаннєм творів Сєнкевича про бої Поляків з козаками розбуджену ненависть до українського народу. Тільки один польський військовий суддя, Заґурскі, який перед війною був адвокатом у Львові, сам видав над 100 присудів смерти на Українців і сам був присутний при їх виконанню.
Так галицькі Поляки, маючи великий вплив в Австрії, використовували війну, щоб одним замахом позбутися противника, який ставав що-раз небезпечнійший для польського панування в українській Галичині, а тепер, з вибухом війни, піднявся до боротьби за державну незалежність України.
Представити Українців як зрадників держави, винищити шибеницями, розстрілами і катуваннєм по таборах для інтернованих як найбільше число української інтеліґенції, щоб на випадок побіди Австрії могти без перешкоди з українського боку посунути границі польської
- ↑ Польських діячів, відомих з російської орієнтації, очевидно не арештовано.
