вони так, що на їх основі польська держава могла окружати особливою опікою польську меншість і давити українську більшість.
Артикул 7-ий виразно постановляв в користь польської меншости, що польська мова як урядова є рівнорядна з українською.
Корисним для української більшости був тільки артикул 9-ий, який забороняв кольонізацію Східної Галичини позакраєвим елементом.
До всіх висше вказаних хиб проєкту статута для Східної Галичини долучається основна хиба недостачі ґарантій перед нарушеннєм автономії краю польським правительством.
Контрагентами договору, яким Польща обовязується управляти Східною Галичиною на основі статута, були з одної сторони союзні і приняті до союза держави, з другої Польща. Орґаном союзних і принятих до союза держав, який мав контролювати, чи Польща зберігає статут, був Союз Націй. Одначе щоби та контроля була дійсна й успішна, треба, щоби Східна Галичина могла сама виступати перед Союзом Націй в обороні своєї автономії. Тому, хоч статут не признавав Східній Галичині в области закордонної політики ніякої автономії і віддавав дипльоматичне і конзулярне заступництво Східної Галичини Польщі, — то все таке повинен би був зробити бодай сей один виїмок і признати Східній Галичині заступництво при Союзі Націй для береження своєї автономії перед нарушеннєм з боку польського правительства.
Через те, що такого заступництва проєкт статута Східній Галичині не признав, в практиці було би так, що Польща як повноправний член Союза Націй своїх впливом параліжувала би всяку контролю, яка мала би за ціль оберігати автономію Східної Галичини. А що Східна Галичина не могла би сама виступати перед Союзом Націй в обороні своєї автономії і та оборона залежала би виключно від ініціятиви самого Союза Націй, то при відповіднім укладі сил і настрою в Союзі Націй Польща могла би в Східній Галичині правити як сама захоче.
Се — в нормальних обставинах, себ-то, коли Союз Націй справді стане орґаном, здатним до виповнювання тих задач міжнародньої політики, для яких його покликано до життя.
Але може статися й так, що за якийсь час не буде ні союза „союзних і принятих до союза держав“, які виступали як співконтрагенти Польщі в проєкті договору про Східну Галичину, ні Союза Націй. Тоді Польща могла би просто закритися тим, що нема співконтрагента, проти якого вона обовязана додержувати договір, — і анектувала би Східну Галичину.
Щоби сьому запобігти, треба би, щоби Східна Галичина була при договорі співконтрагентом, без якого волі договору не можна змінити.
В кінці насувається питаннє, що сталося би після 25-літнього періоду польської управи, коли б тоді не було Союза Народів. Справа була би ясна тільки тоді, коли б Польща супроти Східної Галичи як співконтрагента обовязалася зарядити виконаннє права самовизначення.
