Словом, ґарантії автономії Східної Галичини на час під управою Польщі вимагали би, щоби Східну Галичину признано бодай в обмеженій мірі підметом міжнароднього права (становище співконтрагента при заключуванню договору з Польщею і заступництво перед Союзом Націй).
Розглянувши проєкт статута для Східної Галичини, треба ствердити, що автономія, яку їй хотіла признати Найвисша Рада, така обмежена, що зовсім не відповідає тому становищу, яке повинна би мати Східна Галичина, коли вона має задержати свою окремішність і в кінці визволитися з-під залежности від Польщі. З правним становищем швайцарських кантонів, німецьких держав, американських чи австралійських стейтів навіть нема що тої автономії порівнувати. А одначе Східній Галичині належалося би становище більше незалежне, відповідно до тимчасового характеру її залежности від Польщі!
Положеннє Східної Галичини на основі проєкту статута представиться ще некориснійше, коли візьмемо на увагу політичний бік справи, а саме що між Польщею і Східною Галичиною велася би національна боротьба, в якій Польща змагала би до спольщення і анектування Східної Галичини, а українська більшість Східної Галичини до вдержання і скріплення українського характеру краю і до унезалежнення від Польщі. В сій боротьбі Польща, маючи такі широкі управнення в статуті для Східної Галичини й опертє в польській меншости краю, мала би позицію дуже корисну; зате така обмежена автономія не була би для українського народу Східної Галичини майже ніякою охороною.
Таким чином Найвисша Рада, укладаючи проєкт статута для Східної Галичини, не сповнила зобовязань, які взяла на себе що до Східної Галичини рішеннєм з 25. червня 1919. Віддаючи Східну Галичину аж на чверть століття під управу Польщі при дуже обмеженій і нічим не заґарантованій автономії і складаючи опісля дальшу долю сього краю не в руки населення, тільки в руки Союза націй, Найвисша Рада творила якраз корисні умови для підготовлення і переведення анексії Східної Галичини Польщею.
4. Протест Польщі і нове рішеннє Найвисшої Ради. Одначе й такий проєкт статута Східної Галичини викликав різкий протест Польщі. Посипалися протестуючі ухвали зборів, товариств, орґанізацій, корпорацій, міських рад і самого польського сойму і — як завершеннє всіх тих протестів — відмова польського правительства підписати договір.
Польща домагалася, щоб Найвисша Рада признала Східну Галичину частю Польщі та щоб автономія Східної Галичини як польської провінції була внутрішньою справою польської держави.
Найвисша Рада, як усе перед тим так і сим разом, не мала рішучости переперти проти Польщі навіть свою власну волю і уступила перед польським протестом. Правда не настільки, щоби сповнити польське домаганнє і прилучити Східну Галичину міжнародно-правним актом до Польщі, — тільки
оставила справу договору з Польщею що до Східної Галичини в завішенню.
