Сторінка:Лозинський М. Галичина в рр. 1918-1920 (1922).djvu/209

— 209 —

добровольчеської армії був моментом кінцевого обєднання всіх галицьких сил що до політичної орієнтації. Представник галицького війска заявив з приводу сього переходу співробітникови ‚Одесскихъ Новостей‘, що сей перехід ‚зовсім відповідає настроям і бажанням як вояків і команди галицького війска, так і широких кругів галицького населення, яке давно змагає до зближення з близьким йому по крови й духу російським народом‘. Після сього наступив вихід членів галицько-української делєґації зі складу місії ґр. Тишкевича і заява її представника, яка потверджує змаганнє всего галицького населення до злуки з Росією. Для характеристики настрою я міг би навести слова одного з визначних представників українського руху в Галичині, який недавно заявив, що при виборі між Великою Польщею і Великою Росією сторонники українського руху в Галичині без вагання заявляються за Велику Росію навіть в тім випадку, коли б та Росія не була Росією демократичною, а Росією 1876. року (рік видання акту Юзефовича про обмеженнє прав малоросійської мови)“.

Коли Панейко і тов. в Парижі з цілим розмахом кинулися в обійми Москалів, у Відні „Український Прапор“ почав обережно підготовляти українське громадянство до нової орієнтації. І так в ч. 38 з 23. грудня 1919. помістив він кореспонденцію з Парижа п. н. „Важні переміни у Парижі“, якої автор Т., доносячи про виступленнє Галичан з Делєґації УНР, заповідає, що також де-які Придніпрянці збираються виступити з Делєґації УНР і далі пише: „В звязку з сим утворився тут „Український Національний Комітет“, зложений із заступників усіх українських земель, який репрезентуватиме провізорично цілість української справи перед політичним світом.“ В ч. 5 з 20. січня 1920. „Український Прапор“ помістив висше подану програмову деклярацію „Українського Національного Комітету“, пропускаючи одначе уступ про з'єдиненнє України з Росією. Видно, в Відні боялися відкрити правдиве політичне обличє Комітету.

Представивши історію заложення, особистий склад, політичну програму і протекторів „Українського Національного Комітету“, треба сказати, що участь членів галицької делєґації в Комітеті, в якім з Придніпрянців не було ані одного свідомого Українця, тільки обмосковлені аґенти російського протибольшевицького табору, означала удар в ідею державної незалежности України. В хвилі, коли все національно свідоме громадянство Великої України крівавилося в боротьбі за державну незалежність України, члени галицької делєґації дали свою політичну марку орґанізації, заложеній російським протибольшевицьким табором для боротьби з „українським сепаратизмом“. При сім треба взяти на увагу, що зробили се представники галицького правительства саме тоді, коли те правительство протестувало проти якого-небуль вмішування Великої України до справи Галичини. Те, що місія УНР варшавською деклярацією зреклася Галичини в користь Польщі, галицьке правительство пятнувало як національний злочин. Як же назвати те, що рівночасно члени галицької делєґації в товаристві Моркотуна і тов. зрікалися державної незалежности Великої України в користь „єдиної федеративної Росії“, присягаючися поборювали „український сепаратизм“ як „ворога вітчини“?!

В січні 1920. приїхав до Парижа Диктатор Західно-Української Народньої Республики. До його приїзду „Український Національний Комітет“ привязував велику вагу. Сподівалися, що він дасть апробату